Один рік мого життя
День 165 (15.12)
Недосип дав про себе знати. Прокинулась з головним болем і чим далі, тим ставало все гірше і гірше. Ефір провела на «автопілоті». Якщо мене запитали б, що я запам’ятала, я б реально відповіла: нічого.
Хочеться прибити просто всіх, але я себе стримую. Хоча от накричала на Сашу, що він вечері знову хоче зустрітись з другом з яким бачився вчора. Він таки пішов, а мені соромно за це не передати словами на скільки. Я розумію, що не можна зриватись на близьких, але якщо не на них, тоді на кому!?
Я думаю він образився, тому взяла Одрі і поїхала ночувати на квартиру. Вже витерла пил і буду моститись спати.
Цікаво, це можна записати як нашу першу офіційну сварку!?
До речі, мені на квартирі тепер якось «так не так». От все ж яке було, а так пусто і тихо… Офіційно визнаю, що мені важко жити без Саші і я буду змушена через декілька годин або днів вибачитись. І знову поїхати до нього… Все таки перестати знімати цю квартиру це правильне рішення…
І так, я знаю, що надто прив’язуюсь до речей. І не тільки – ще й до людей. От ще трохи понию і все! Чесно.
От я ж розумую, що зробила сварку ні з чого… але з іншого боку наші ідеальні стосунки мене насторожують. А емоційна стряска? А притирка? А конфлікт? Де це все???
Коротше кажучи я втомилась і збираюсь спати в тиші, спокої і самотності. Нарешті розберусь зі своїми тараканами в голові.
#2925 в Сучасна проза
#2090 в Молодіжна проза
Відредаговано: 08.04.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
