День 163 (13,12)

Сьогодні Андрія. А на це свято завжди ворожать.  Цього року, я звичайно такого  не робила, бо  мій наворожений в дитинстві Саша вже поряд.  Це мені мама нагадала, бо пам’ятаю, як я їй всі вуха прожужала про це.

Там нічого складного, засуваєш під подушку багато імен, а зранку витягуєш одне. Я розумію, що це просто співпадіння, але ж таке приємне. Він пожартував, що тепер змушенний на мені одружитись через ті гадання.  О ні, про таке ще рано думати, хоча якщо враховувати те, що з’їхались ми через три тижні…то цілком пора, а через ще пару одразу розлучитись.  Сподіваюсь,  це все лише мої дівочі самонакрути. В цьому ділі я відмінниця.

Оооо Одрі прийшов, треба йому дати їсти, бо буде нявчати поки не доб’ється свого.

Я повернулась. Розказую про день. Я поставила рекорд і спала з 11 по 11. На рік вперед наспалась. А тато з Сашою ще о 4 поїхали на рибалку.  Зимою вона сама класна.  Якраз повернулись до того як я встала вже з рибою. Десь кілограмів зо 6 карасів виловили.  То ми півдня розбирались, що куди, спочатку чистили, потім дещо морозили, а дещо пекли. Навіть декілька банок тушонок закатали.

Одрі теж перепив не один шматок.  Ті щасливі, муркотливі очі – це щось. Мама на вечерю покликала двоєрідну сестру з дітьми, тітку , то вечір провели по сімейному. Мої племінники такі дорослі аж не віриться. Мартуся вже в 5 класі, а Мишко в 1. Ще пам’ятаю як малу бавила, як ми з нею морозиво їли, гуляли, літери вчили, а тут таке. Тепер вже з нею по дорослому говорити можна і це так прикольно. Невже діти реально так швидко ростуть? Так хочеться, щоб Мартусині мрії збувались, вона і далі ділилась зі мною секретами і ми були друзями. До речі, це вони вперше побачили Сашу. Бо на минулі посиденьки малих не брали. В Марти неоднозначна реакція.

Шепнула мені на вухо: «Цей куди кращий за того!»  Цікаво на скільки, і на скільки той їй не подобався.  Я пожартувала, спитала чи беремо,  вона відповіла, що так, поки дають треба брати. Не можу – сміюсь з тих дітей.

Пішли вони пізно – десь об одинадцятій. А поки зі столу зібрали, посуд помили – то взагалі стукнуло за північ.  Я якась така збуджена, що не можу заснути, тому і пишу, хоч могла це робити і завтра.   До речі, чим зайняти себе завтра теж не знаю, але тут щось точно придумаю.