Розділ 124. Велика буря

Ангар, у якому зібралася частина команди, був мовчазним, немов старе свідчення правди, яку боялися вимовити. Вогкі стіни віддавали звук кроків, старі металеві балки похнюплено тягнулися у темряву. Радченко сидів на низькому стільці, пальці його були стиснуті так, що нігті втиснулися в долоні. Він говорив плутано, сплітав цифри, імена й локації в один великий клубок, який важко було розплутати в голові — але для Богдана і команди кожна нитка була щойно знайденим доказом.

— Ви не розумієте, — прошепотів Радченко, — це вже не проста корупція. Це мережа. Вони керують усім: банківські перекази, фальшиві документи, авіарейси — усе під контролем. Вони використовують юридичні компанії, підставних осіб, рахунки в офшорах. І це тільки зовнішня оболонка. Всередині — люди, яких продають, яких вивозять за кордон під прикриттям «реабілітаційних програм». Це просто… міжнародний бізнес.

Марта стиснула губи. Її очі блищали від безсоння.
— Якщо це правда, — відповіла вона, — ми маємо діяти не локально. Тут потрібна координація з міжнародними органами, із журналістами-розслідувачами, з посольствами. Це не справа одного офісу.

Але голос Богдана був тихим і твердим:
— Перш ніж залучати сторонніх, ми маємо сконсолідувати те, що маємо. Якщо ми відразу винесемо все нагору — вони почнуть масовану зачистку: знищать документи, змінять номери, втечуть. Перший наш крок — закріпити доказову базу, зробити копії, шифрувати дані і створити кілька «запасних» каналів комунікації.

Він розклав перед усіма картки зі сканами, платежами і аудіозаписами. На шпальтах — імена, дати, маршрути. Кожна картка була як уламок пазлу. Коли вони збиралися докупи — уявлялася страшніша картина: мережа, що йшла вгору, до того самого «С.», і ще вище — до людей, чиї прізвища звучали б як вирок, якби опинилися на слуху.

— Ми не можемо дозволити їм вивезти людей завтра вночі, — мовив Ігор. — У нас є інформація про великий рейс — автобуси, фальшиві документи, водії, що вже домовлені. Якщо вони повезуть цей «пакет» — слідів майже не залишиться. Потрібні швидкі дії.

Андрій вже діставав телефон і за декілька хвилин почав налагоджувати зв’язки: «старі друзі» в банках, один надійний слідчий у прокуратурі, журналіст, який не боїться правди. Він говорив тихо, по літерах, як шахіст на дебюті. Усі розуміли: потрібні люди, що можуть заморозити рахунки, вирушити на перехоплення транспорту, забезпечити юридичну охорону тим, хто постраждав.

— Ми заглушимо їхні канали зв’язку, — промовив Богдан. — Заблокуємо рахунки, піднімемо транспортні перевірки на кордонах області, попередимо дружні організації за кордоном. Паралельно: підстрахуємося документально — кожен доказ має бути завірений нотаріально, скопійований у трьох незалежних місцях.

Марта підняла одну з фотографій.
— Подивіться. Тут — маршрут одного з автобусів. Вони везли людей під виглядом «перевезення пацієнтів» на спеціальний рейс в напрямку, де наша юрисдикція слабша. Якщо ми хочемо перехопити — треба діяти зараз.

Кожне слово, кожен жест підсилював відчуття: буря насувається. І це була не звичайна неначе негода — а масштабна спецоперація, в якій ставкою були людські життя.

Вони працювали цілу ніч. Команда розділилася на підгрупи: Андрій і двоє довірених людей пробивали банківські сліди й структури; Марта і Ігор — контактували з лікарями та перевіряли підставні довідки; Олексій — налагоджував логістичну операцію перехоплення транспорту; Богдан координував усе, заливаючи в команду холодну рішучість і тактичну ясність.

Коли ранкове світло почало просочуватися крізь пил індустріальних вікон, у команді був вже чіткий план. Вони мали інформацію про три можливі маршрути, список причетних водіїв, банківські рахунки, які приймали кошти, і навіть попередній список «пасажирів». Найголовніше — у них були аудіозаписи переговорів і копії документів, що зв’язували пансіон із владними кабінетами.

— Перша фаза — блокування, — оголосив Богдан, дивлячись на всіх. — Ми повинні забезпечити, щоб жоден з автобусів не виїхав сьогодні ввечері. Друга фаза — публічність: як тільки ми розпочнемо операцію, інформація має вийти у ЗМІ одночасно з подачею кримінальних справ в двох екземплярах. Третя — міжнародна координація, якщо виявиться, що частина ланцюга працює за кордоном. То справи неможливо буде зам'яти чи загубити.

Вони розподіляли ролі як полководці перед наступною битвою. Кожен відчував, що тепер від них залежить не лише успіх операції — але й життя людей, яких ця мережа поставила під загрозу.

Богдан глянув на свою команду, на обличчя, освітлені екраном, на знайомі руки, які втомлено але впевнено складали плани. У нього на мить промайнуло відчуття — майбутнє було тонкою ниткою в їхніх руках.

— Підемо до кінця, — сказав він тихо. — І ніхто з них, цих злочинів не піде безкарним.

Коли вони виходили з ангара, небо вже хмурилося. Передчуття бурі стало реальністю: вулиці гуділи, телефони дзвонили, а в темряві десь далеко загорілися фари — перші ознаки руху. Велика буря починалася, і вона змела б і змете все фальшиве, що нажите кров’ю і страхом.