Розділ 107. Втеча

Богдан вийшов з кабінету, вперше за довгий час відчуваючи тривогу в серці. Це вже було не просто розслідування. Це був крок в безодню, де кожен рух — на грані. Внутрішні органи поліції, наче павутина, сковували їхні зусилля. І ось, коли він майже здався на їх думку, він дуже ретельно дбав про підготовку наступного кроку, і цей дзвінок змусив його насторожитись.

— Богдане, є інформація. Переховуваний свідок, той, що був на складі... він переляканий, хоче втекти! — Богдан почув, це голос Мартиного напарника.

Богдан не не марнував час, миттєво сів в машину.

— Скажіть адресу! — промовив він крізь зуби.

— Він у старому складі на краю міста, поблизу лісу. Ми вже теж на шляху.

Зв’язок обірвався.

Дорога до складу була важка й темна, серце Богдана билося все швидше. Він знав, що ця людина могла мати багато цінної інформації. Якщо вони зараз не досягнуть складу вчасно — свідка можуть забрати, і тоді  всі докази будуть втрачені. Поки він їхав, в голові миготіли спогади про роботу, яку вони вже провели, і про те, скільки часу вони витратили на побудову цієї справи.

І ось — склад, він був поруч. Складно було повірити, що саме тут розв’язка прийде так швидко. Біля воріт стояла темна постать.

Богдан миттєво впізнав чоловіка — це був Олексій, колишній працівник складу, що втік ще кілька місяців тому. Він був одним з небагатьох, хто мав важливу інформацію про організацію, і це справа,, яку Бюро розплутувало. Його дуже ретельно ховали, бо він став ключем до всього. Тільки ось тепер, побачивши його вночі, Богдан зрозумів, що це може бути його останній шанс.

— Олексію! — крикнув Богдан, вийшовши з машини.

Але Олексій навіть не озирнувся. Він, стрімко біжить у бік лісу, його рухи були неосмисленими і хаотичними. Богдан зрозумів, що він це робить під впливом паніки.

— Стій! — закричав Богдан і кинувся слідом.

Тим часом із темряви з’явились кілька силуетів. Це не були просто злочинці. Це були люди з іншого боку — ті, хто кришував всю операцію, і тепер вони хотіли, щоб цей свідок зник.

Олексій, не оглядаючись, увірвався до лісу. Але Богдан був на два кроки попереду, і тоді він побачив, як чоловік спіткнувся і впав. Його руки ковзнули по мокрій землі, і він різко піднявся і побіг далі.

Зненацька з темряви вибігли двоє чоловіків, з палицями в руках. Богдану не було часу на роздуми. Зробивши кілька рішучих кроків вперед, він відштовхнув одного з них, на другого зупинивши цим удар, вибивши з рук палицю у другого нападника він наніс йому удар. У темряві їх не було видно, але Богдан розумів: не можна втрачати жодної секунди, тому що було ще принаймні троє. Тому треба було діяти дуже швидко.

Він підняв Олексія на ноги й запитав, що сталося, але чоловік був у паніці і ледве розмовляв.

— Вони... — почав він, але раптово його голос обірвався.

— Вони що? — запитав Богдан.

Олексій схопив його за руку.

— Вони тут, Богдане... Вони слідкують за мною і за вами. Знайшли мене, бо я... я дізнався... хто керує цією всією схемою.

Не встиг він сказати більше, як раптом десь поряд залунали постріли. Богдан інстинктивно відсахнувся назад, і кулі прошили тільки повітря, перехопивши його увагу, що ситуація стає критичною. Він швидко скомандував Ігорю через рацію:

— Швидко! Три машини на підмогу! Олексій дуже важливий!

В ліс стрімко увірвалася  група захоплення, що стояла поруч, і Богдан зрозумів: вони потрапили в пастку. Це було справжнє полювання. І добре що все заздалегідь ретельно було розроблено і сплановано.

Вистрілили знову. І Богдан, разом з Олексієм, кинувся до укриття за деревами.

Кулеметний вогонь гримів у темряві, а серце Богдана билося швидше, ніж коли-небудь. Можливо, це був тільки початок великої битви.