Розділ 95. Пожертва з пасткою

Бюро «Гідність» щойно завершило чергову акцію допомоги для бездомних. У невеличкому залі стояли коробки з продуктами, теплі ковдри і одяг, розставлені так, щоб кожен, хто прийшов, міг взяти необхідне. Волонтери прибирали залишки, сміялися з дрібних непорозумінь і ділилися історіями тих, кому щойно допомогли. Атмосфера була наповнена теплом і відчуттям виконаного обов’язку.

У той момент бухгалтер Ігор увійшов із конвертом в руках. Його обличчя видавало занепокоєння.
— Богдане, оце надійшло сьогодні, — сказав він, простягаючи товстий паперовий конверт. — Всередині сто тисяч гривень. Без жодного листа. Лише на конверті написано: «На добрі справи. Анонімно».

Марта підійшла ближче, обережно взяла конверт в руки й нахилилася до Ігора.
— Готівка без пояснень завжди насторожує, особливо після того, що сталося останнім часом… — її голос тихо підкреслив тривогу.

Богдан подивився на них обох, його погляд став суворим, пронизливим.
— Перевіримо купюри на відбитки, — наказав він. — Ігор, пробий серії купюр. Можливо, вони з тієї ж партії, що проходила в старих справах.

Ігор відразу взявся за роботу: комп’ютер, база даних, телефони. Його пальці рухалися швидко, але уважно. Наступного дня результати перевірки виявилися тривожними. Частина купюр уже фігурувала у слідстві щодо кримінального угруповання, пов’язаного з контрабандою та викраденням людей.

— Вони хочуть підставити нас, — тихо промовив Богдан, переглядаючи документи. Його голос не підвищувався, але в словах відчувалася рішучість. — Якщо ми використаємо ці гроші — опинимось в списку спільників. Тоді все, що ми робили протягом років, буде знецінене.

— А якщо повідомимо поліцію? — обережно спитала Марта, намагаючись знайти вихід із ситуації.

— Вони вже знають, — відповів Богдан. — Але частина слідчих «кришують» цих спонсорів. Це означає, що діяти доведеться власноруч.

Ігор запропонував план: зібрати відео з камер навколо бюро, простежити шлях конверта, встановити, хто саме його приніс. Усі в офісі почали працювати як розвідка: перевіряли записи, аналізували маршрути, порівнювали обличчя і автомобілі, відстежували рухи підозрілих осіб у районі поблизу.

Через добу на відео з’явився чоловік за кермом старого мікроавтобуса. На задньому склі яскраво виднівся логотип однієї з приватних охоронних фірм. Богдан нахилився до монітора й прискіпливо розглянув обличчя водія.
— Вони знову підняли голову, — тихо мовив він. — І хочуть втягнути нас у свій бруд.

Наступного ранку Богдан прийняв важливе рішення. Він особисто передав купюри в СБУ як речовий доказ. Водночас Марта підготувала заяву про підозрілу пожертву, а Ігор склав повну фінансову звітність: жодної копійки з тих грошей не було використано, всі операції прозорі і законні.

На сайті Бюро була опублікована відкрито-запобіжна заява:

> «Ми не приймаємо брудних коштів. Ми служимо людям і правді. Якщо ви хочете допомогти — робіть це чисто».

Цей крок миттєво викликав хвилю підтримки в суспільстві. Люди надсилали листи, дзвонили, писали в соцмережах, дякуючи за чесність і відвертість. Але водночас цей крок став сигналом ворогам: «Гідність» — не купиш.

Того ж дня в тіні великого міста хтось спостерігав за офісом «Гідності» з темного салону автомобіля. Телефон в руці, обличчя під капюшоном, в очах — холодний блиск.

— Почали грати жорстко, Богдане, — ледь чутно промовив він сам до себе. — Добре. Буде цікаво.

Він відкинувся на спинку сидіння, спостерігаючи за людьми всередині. Кожен крок «Гідності», кожне рішення тепер уважно відслідковувалося. Конверт був лише сигналом, першим пострілом у грі, яка лише починалася.

Богдан у своєму кабінеті вже знав знав про спостереження. Він обговорював із Мартою і Ігорем наступні кроки, планував нові акції, перевіряв звіти волонтерів. Усі відчували — хтось намагається зламати їхню організацію, втягнути у пастку. Але впевненість в власній правоті давала силу.

— Це не просто гроші, — сказав Богдан, дивлячись на конверт, який тепер лежав у сейфі. — Це випробування. І ми не повинні піддатися.

— Хтось намагається нас налякати, але ми не зламаємося, — додала Марта. — І не піддамося на провокацію.

Ігор кивнув.
— Все перевірено. Ми чисті. А значить — сильніші.

За межами вулиці сонце піднімалося над містом, кидаючи довгі тіні на бруківку. В темряві, десь далеко, Артур спостерігав. Його усмішка була ледь помітна, але холодна. Гра тільки починалася. І «Гідність» вже в центрі поля.