Розділ 69. Вогонь зсередини

З перших днів після створення спільної групи все навколо змінилося. Повітря ніби стало густішим — напруженим, але живим. Команда, що починалася як кілька ідейних слідчих та журналістів, тепер мала підтримку департаменту внутрішньої безпеки. І це означало одне — вони більше не самотні.

Богдан відчував: уперше за довгі роки вони не просто реагували на зло — вони випереджали його. Замість бігти за тінями, тепер самі кидали світло туди, куди інші боялися навіть глянути.

Почали з найнебезпечнішого — із тих, хто прикривався святістю.
Під вивісками «благодійних фондів», «ветеранських спілок» і навіть церков діяли схеми відмивання грошей, контрабанда, тиск на бізнес. Ці структури роками були «священними коровами» для перевірок.
Тепер Богдан вирішив — більше ніяких винятків.

Вони працювали тихо, системно, без зайвого шуму. Кожен документ — копія у трьох примірниках. Кожен контакт — через шифрований канал. ДБР давало ресурси, а люди Богдана — серце.

І саме тоді, коли здавалося, що все йде за планом, зранку пролунав дзвінок.
— Капітане, у нас прорив, — сказав голос на іншому кінці дроту. — Один із колишніх “смотрящих” хоче говорити. Але тільки з вами. Каже, що довіряє лише тому, “хто не продався”.

Богдан поїхав одразу.
В ізоляторі його вже чекав Андрій — міцний чоловік із втомленими очима. Колись його боялися навіть кримінальні авторитети, а тепер він сидів, опустивши голову, мов той, кого життя нарешті дістало до суті.

— Знаєте, капітане, — почав він, — я думав, що мене ніщо не зламає. А зламало.
— Що саме?
— Смерть сина. Передоз. Він не витримав того, що бачив в мені.

Андрій говорив тихо, але кожне слово було важким, як камінь.
— Я роками прикривав ту гниль, — продовжив він. — Знав, хто бере, хто кришує, хто суддю “веде”. Тепер хочу, щоб це зупинилось. Бо ми всі вже горимо зсередини.

Він передав Богдану список. 23 прізвища. Судді, прокурори, бізнесмени, поліціянти. Поруч — суми, дати, контакти. І все — реальні, перевірювані факти.
— Якщо це потрапить у правильні руки, — сказав Андрій, — це початок кінця для всієї системи.

Богдан уважно переглянув аркуші. Його руки тремтіли, хоч серце було холодне, як сталь.
— Дякую. Ми використаємо це з розумом.
— Зробіть так, щоб більше ніхто не боявся правди, — відповів Андрій.
---

Наступні тижні стали безсонними. Команда перевіряла кожен факт. Прослуховування, стеження, фінансові потоки, криптогаманці, “чорна бухгалтерія”.
Кожен із тих 23 імен був частиною великої схеми, мов цеглина в старій фортеці, яку вони готувалися зруйнувати.

— Не поспішаймо, — повторював Богдан. — Один необачний крок — і вся операція піде шкереберть. Ми не маємо права на помилку.

Вони збирали доказ за доказом. І коли нарешті пазл склався, настав момент істини.

Богдан зібрав усіх у штабі.
— Тієї ночі ми підемо в самісіньке серце системи. Три групи. О третій — одночасно. Як на війні: коли ворог спить, ми діємо. Ніяких компромісів. Ніяких попереджень.

На годиннику — 02:59.
І в наступну секунду — грім.

У трьох містах одночасно вибухнула хвиля операцій. Десятки обшуків. Вилучення документів, грошей, зброї, носіїв даних. Декого застали просто в ліжку — з валізами, заповненими доларами. Інші намагалися тікати, але було пізно.

О 4:15 ранку перші повідомлення вже пішли в центральний сервер департаменту.
— Дев’ятнадцять затримано, — доповів Артем. — Четверо зникли. Ймовірно, виїхали за кордон заздалегідь.
— Знайдемо, — твердо сказав Богдан. — Це лише питання часу.

На світанку місто вже гуло. На екранах телевізорів миготіли заголовки:
«Очищення системи: масштабна операція викрила десятки впливових осіб».

Коментарі сипалися один за одним:
«Невже правда?»
«Не віриться, але цього разу все по-справжньому!»
«Богдан, тримайся! Ми з тобою!»

Богдан стояв біля вікна, тримаючи в руці чашку холодної кави. За склом займався світанок — чистий, спокійний, такий, який буває лише після бурі.
Він глянув на своїх людей — виснажених, але усміхнених. І зрозумів: вони зробили щось, що залишиться в історії.

Та попри відчуття перемоги, десь глибоко всередині він знав — це лише початок.
Бо справжній вогонь тепер горів не в вулицях, не в медіа і не в залах судів.
Він горів у серцях.

У тих, хто наважився вірити, що чесність ще має силу.

І Богдан тихо прошепотів, дивлячись на перші промені сонця:
— Ми запалили вогонь зсередини. І він вже не згасне.