Розділ 68. Прорив

Місто жило у стані кипіння. Наче після грози, коли блискавка розтинає небо й усі розуміють — назад дороги нема. Те, що почалося як тихе викриття кількох чесних людей, переросло у справжній рух. На площах і біля судів стояли натовпи з плакатами:
«Чесним слідчим — захист!»,
«Ми з Богданом!»,
«Правда не здається!»

Тепер це вже не було ініціативою кількох ентузіастів чи журналістів — це стало хвилею, яку неможливо було зупинити. Люди, які роками боялися, нарешті почали говорити. Одні приходили з історіями про рейдерство, інші — про несправедливі вироки. Хтось приносив документи, хтось — відео, хтось — просто підтримку.

Богдан дивився на це й розумів: тепер боротьба вийшла за межі кабінетів. Вона перейшла на вулиці, у серця людей. Але він також бачив і інше — система почала контратакувати.

Увечері в нього знову згорів телефон — десятки повідомлень, погроз, підробних публікацій у ЗМІ. Його називали «зрадником», «агентом іноземного впливу», навіть «маніпулятором громадської думки». Та кожна така атака лише робила рух сильнішим.

— Їх лякає правда, — сказав він Артему, сидячи в невеликому офісі, де тепер базувалася команда. — Отже, треба йти далі.

Він відкрив ноутбук і показав нову платформу, яку створив разом із волонтерами — відкрита антикорупційна платформа “Світло”.
— Будь-хто може сюди надіслати свідчення, аудіо, відео, документи. Навіть анонімно. Ми перевіримо кожен факт і передамо журналістам. Система має чути людей.

Уже за кілька годин після запуску на сайті з’явились перші історії — від матерів, чиїх синів засудили за сфабрикованими справами, від підприємців, які втратили бізнес через відмову “ділитися”, від учителів, які бачили, як на їхніх очах продаються дипломи й посади.

А потім з’явився перший запис, що став вибухом.
На відео — прокурор, відомий своїми зв’язками в судах, тисне на суддю, вимагаючи “потрібного” вироку для людини, яка відмовилася дати хабар. Грубі слова, пряма мова, обличчя видно чітко.

— Це не монтаж? — перепитала журналістка, яка готувала матеріал.
— Ні, — відповів Богдан. — Це реальність, яку вони намагалися сховати.

Відео за ніч переглянуло понад сто тисяч людей.
Наступного ранку вже з’явилася новина: прокурора відсторонено від посади, відкрито дисциплінарне провадження.

Богдан тоді сказав лише одне:
— Це лише початок. Ми не будемо мовчати. Ми підсвітимо кожну тінь.

Та попри гучні перемоги, він не забував про головне — службу. Наступного дня його викликали у відділ: зник підліток із неблагополучної родини.

— Пішов погуляти, скоро повернеться, — недбало кинув черговий.
— Ми не чекаємо три дні, — різко відповів Богдан. — Починаємо зараз. Камери, друзі, соцмережі, дзвінки — усе перевірити.

Команда працювала, як відточений механізм.
Через 12 годин вони знайшли хлопця — побитого, зв’язаного, у підвалі закинутої будівлі на околиці. Поруч — наркоторговці, які змушували дітей поширювати “товар”.

Богдан зайшов до лікарні, де лежав підліток. Мати плакала, притискаючи його до себе.
— Ви врятували мого сина… Я думала, його вже нема… Дякую вам, пане капітане…
Богдан лише мовчки кивнув. Слова були зайві. Йому вистачало того, що життя врятоване.

Коли він повернувся в офіс, уже сутеніло. Монітори світили, мов очі тих, хто не спить. Він гортав нові матеріали, надсилані з усієї країни. Читав про корупцію, знущання, байдужість. І бачив: люди прокидаються.

Двері відчинилися без стуку.
На порозі стояла вона — та сама слідча з ДБР, що раніше передала йому флешку.
Тепер у її погляді було менше страху й більше рішучості.

— Ви знову прийшли без виклику? — посміхнувся Богдан.
— Тепер я тут офіційно, — відповіла вона, поклавши на стіл посвідчення. — Перевелась у департамент внутрішньої безпеки. І я з вами.

Він підвівся й простягнув руку.
— Тоді починаємо другий етап.

Вона кивнула.
— Є нові матеріали. Великі. І там згадується прізвище, яке ви колись вимовили ще пошепки — “Горбатюк”.

Богдан мовчки вдихнув. Це було те прізвище, що стояло за багатьма злочинами, які він колись не зміг довести. Стара рана, старий борг.

Він поглянув у вікно — за склом світилися вогні міста, у якому ще не вмерла надія.
— Отже, — промовив він, — тепер не просто викриття. Тепер — прорив.

І в ту мить він зрозумів: далі буде складніше, небезпечніше, але вже не самотньо.
Тому що тепер світло мало союзників. І навіть тінь мусила рахуватись із ним.
---

> “Коли правда виходить на поверхню, тінь ховається не в темряві — вона шукає нову маску, щоб затулити світло. Але світло завжди знаходить правду знову.”