Розділ 36. У кого праведне серце є, тому і Бог дає

Весна прийшла тихо. Без шуму, без пафосу — як завжди приходить щось справжнє. Повітря пахло свіжою землею, а вишневий цвіт, що сипався білим снігом на тротуари, нагадував про швидкоплинність усього живого. Люди посміхалися частіше, ніби сама природа нагадувала їм: після будь-якої зими завжди буде весна.

Богдан роздавав обіди, як і щодня. Йому допомагали кілька волонтерів — молоді дівчата, літні жінки, навіть колишній бездомний, якого він колись витягнув з безвихідності. Для кожного тут було місце — і для того, хто дає, і для того, хто бере.

Він звик бачити сотні облич — змучених, байдужих, голодних. Та цього разу його увагу привернула жінка, яка не стала в чергу. Вона стояла осторонь, стискаючи сумку так, ніби в ній було все її життя.

Вигляд мала скромний: звичайна сіра куртка, натруджені руки, волосся зібране в пучок. Але її очі… В них було щось, чого Богдан не бачив давно — чесність і біль одночасно.

— Ви… це ви, той, що знає наперед? — несміливо запитала вона, коли люди трохи розійшлися.

Богдан кивнув.

— Мене звати Галина, — сказала вона. — У мене двоє дітей. Чоловік помер пів року тому. Живу з ними в зйомній квартирі. Працюю на двох роботах — прибиральницею в школі та на складі. Я не прийшла за вашими обідами. Я прийшла… бо хочу зрозуміти, чи правильно я все роблю. Чи є у цьому всьому якийсь сенс?

Вона опустила погляд, наче соромилась самого цього питання.

Богдан сів поруч з нею на лавку. Не поспішав відповідати. Відчув, як серце відгукується до неї теплом — тихим, спокійним. Дар працював не завжди, але коли приходив — це було безпомилково.

— У тебе серце втомлене, але чисте, — тихо сказав він. — І ти — на правильному шляху. Бог бачить твою боротьбу. І не залишить. Скоро тобі допоможуть — люди, які навіть не знають тебе. Бо так захоче Бог.

Галина мовчала, лише стисла руки.

— Я вже не можу, — прошепотіла. — Але буду йти далі, раз так.

Її очі наповнилися слізьми, але то були не сльози розпачу — то був початок надії. Богдан знав цей погляд. Так дивляться ті, хто стоїть на межі, але не здається.

Дар, що діє через інших

Минуло два тижні. День був метушливий. Богдан розвантажував ящики з продуктами, коли до нього підійшла одна з волонтерок — Олена, молода дівчина, яка працювала бухгалтером.

— Богдане, — сказала вона, витираючи руки, — мій знайомий має невелику фірму. У нього звільняється бухгалтерка. Каже, треба хазяйновита, надійна жінка, без понтів, щоб чесно працювала. Може, знаєш когось такого?

Богдан на мить замислився, а потім усміхнувся.

— Знаю. Навіть дуже добре знаю.

Через кілька днів Галина вже сиділа в маленькому офісі біля вікна. Вперше за довгі місяці вона не бігла між роботами, не рахувала копійки на продукти, не засинала на кухні від утоми. Їй дали стабільну роботу, достойну платню, і головне — змогу бути з дітьми вечорами.

Коли вона подзвонила подякувати, голос її тремтів.

— Ви сказали, що мені допоможуть незнайомі люди. І це сталося. Я не розумію, як, але все змінилося.

— Це не я, — сказав Богдан. — Це Бог. Він просто використав мене як провідник для своїх справ.

Галина довго мовчала, а потім сказала:

— Я молитимусь за вас. І за тих, кому ви допомагаєте. Бо я тепер знаю — чудеса бувають.

Двоє з минулого

Того ж вечора, коли сонце вже хилилося за старі дахи, до місця роздачі прийшли двоє чоловіків. Сорокарічні, у спортивних куртках, із поведінкою людей, які звикли командувати. Вони сміялися, жестикулювали, говорили голосно, привертаючи до себе увагу.

— Ну що, пророк, — один з них наблизився до Богдана з ухмілкою. — Кажуть, ти тут долі вирішуєш. Може, і нам щось підкажеш? Бізнес хочемо нормальний замутити. Чесний, так сказати.

Слова “чесний бізнес” із його уст прозвучали як жарт. Богдан мовчки глянув їм у вічі. Там не було сумнівів, не було покаяння — тільки бажання отримати вигоду. І тоді він знову відчув тишу всередині. Дар не прийшов.

— Якщо хочете чесно, — спокійно відповів він, — почніть із покаяння. Ви колись багато людям зла зробили. Без цього ніякий бізнес не буде благословенним.

Один з чоловіків пирхнув.

— Та ну тебе, — кинув він. — Ми думали, ти нормальний, а ти, бачу, проповідник.

Вони розвернулися й пішли, залишивши за собою запах дешевих цигарок і фальшивої впевненості. Богдан провів їх поглядом і зітхнув.

— Не для всіх, — сказав сам собі. — Не всі готові почути.

Серце, яке бачить Бог

Тієї ночі він довго не міг заснути. Думав про Галину, про її дітей, про тих двох чоловіків, які могли б змінитись, але не захотіли. Дар — не іграшка, і не трофей. Це шлях, на якому треба навчитися головного: розрізняти серця.

Бо Бог дивиться не на слова, а на те, що всередині.
І дає не тим, хто просить голосніше, а тим, хто просить щиро, з покаянням.

Тому одні отримують нагороду, а інші — попередження.
Бо у кого праведне серце — тому і Бог дає.