Розділ 14. Постріл у тиші

Вони мовчали, поки могли.
А коли заговорила правда — заговорила і зброя.

Розплата прийшла швидко

Ранок після ефіру був схожий на вибух, що розірвав тишу всієї країни.
Новини йшли одна за одною — обшуки, затримання, допити. Камери фіксували, як судді знімали мантії, як депутати виходили з кабінетів із понурими обличчями.

Хтось тікав, хтось намагався домовитися, а хтось просто мовчки палив документи, розуміючи, що вже пізно.
Мера міста не знайшли. Кажуть — виїхав вночі, за годину до трансляції. Кабінет спорожнів, сейф — відкритий, монітори зникли.
Та копії всіх доказів були в Богдана.

У нього — холодна кава, дві доби без сну, але ясний розум.
Коли прокурор області особисто зайшов в його кабінет, той навіть не підвів голови.

— Ти зробив те, чого не вдавалося роками, — сказав прокурор, важко сідаючи в крісло. — Ти відкрив те, що боялися чіпати навіть журналісти.

Богдан кивнув.
— Я просто перестав боятися.

Він не відчував тріумфу. Лише тишу, що стояла між ним і світом.
Бо коли правда виривається назовні, світ не аплодує — він озирається.

Площа, яка заговорила

Опівдні площа перед мерією заповнилася людьми.
Сотні — ні, тисячі — зібралися під дощем, тримаючи плакати, телефони, портрети тих, хто зник через систему, яку він розкрив.
Хтось прийшов із вдячністю, хтось із недовірою, а хтось — із надією, що тепер усе зміниться.

— Ми знали, що не все чисто, але не думали, що настільки, — говорила жінка з дитиною на руках. — Якби не він, ми б і далі жили в брехні.

Телекамери світили просто в обличчя. Журналісти просили коментар.
Богдан, у бронежилеті, вийшов до людей.

— Правда — це не куля, — сказав він у мікрофон. — Це вибух.
— І якщо ви її боїтеся — значить, десь поруч стоїть той, хто боїться її ще більше.

Юрба завмерла.
Хвиля оплесків покотилася крізь дощ.
І саме в цю мить — куля просвистіла повз його вухо.

Постріл у тиші

Все сталося за секунду.
Металевий звук ударив у кам’яну стіну поруч, розбивши штукатурку.
Богдан інстинктивно пригнувся, вихопив пістолет. Навколо — паніка, крики, натовп кинувся врозтіч.

Він помітив тінь у провулку — чорна куртка, капюшон, відблиск сталі.
Богдан зробив два кроки вбік, прицілився й натиснув спуск.
Відлуння пострілу розсікло повітря.
Хтось впав. Люди закричали.

Кров змішалася з дощем на бруківці.
За кілька секунд під’їхали машини поліції — сирени, фари, металевий шум. Один із журналістів, що був неподалік, встиг викликати підмогу.

Богдан стояв нерухомо. Пальці ще стискали зброю.
У вухах дзвеніло.
Перед ним лежав нападник — молодий, не старше двадцяти п’яти. На руці — татуювання родинного герба одного з високопосадовців.

— Це син одного із затриманих чиновників, — прошепотів слідчий, нахиляючись. — Очевидна спроба помсти.

Богдан подивився на тіло. Вітер гойдав волосся хлопця, немов запитував: чи вартувала твоя правда цієї смерті?

Він нічого не відповів.
Тиша після пострілу звучала голосніше за будь-які крики.

Людина, яку не можна залякати

— Вас ледь не вбили, — сказав начальник охорони, коли вони сиділи в кабінеті. — Ми виділимо вам групу супроводу, броньоване авто, цілодобову охорону.

Богдан похитав головою.
— Мене не треба охороняти. Треба довести все до кінця.

— Ти не розумієш, — наполягав начальник. — Вони не зупиняться.

— І я теж, — спокійно відповів він.

Його голос був тихим, але в ньому було більше сили, ніж у будь-якому наказі.
Бо Богдан знав — страх повертає людину в темряву. А він звідти вже вийшов.

Ціна правди

Вночі він стояв біля вікна.
Місто спало, але він відчував — за ним стежать.
Кожен звук здавався сигналом, кожна тінь — спогадом про кулю.
Він розумів: його боротьба тільки починається.

Телефон засвітився — повідомлення від невідомого номера:

> «Ти виграв перший раунд. Але система має довгу пам’ять».

Богдан посміхнувся.

> «І я маю правду», — відповів він.

Поклав телефон на підвіконня й закрив очі.
У тиші чувся віддалений гуркіт грому — чи то буря насувалася, чи то доля попереджала: наступний постріл може бути не в стіну.

Але Богдан знав — якщо куля це ціна за правду, він готовий її платити.
Бо мовчання — ще страшніше для нього, ніж смерть.

І поки живе правда, живе й він.