Розділ 8. Поки серце б’ється.

Усе змінилося.
Тепер його ім’я знали.
Тепер його бачили.
Чули.
Боялися.
І — підтримували.

Богдан розумів: повернення назад уже не буде. Він вийшов із тіні. І тепер кожен його подих — під прицілом. Але водночас — він вперше відчув, що не один. Що правда має силу, коли її вимовити вголос, коли люди не мовчать.
---

Вихід із тіні

О восьмій ранку новинні сайти вибухнули заголовками:

> «Слідчий Богдан П. викрив злочинні зв’язки Козиря. Є відео й документи»
«Чесний коп проти мафії: хто він — Богдан?»

У Telegram-каналі «Павутина» з’явилось відео.
Богдан стояв перед камерою — без гриму, без страху. На обличчі — втома, але в очах горів спокійний вогонь.

— Мене звати Богдан, — сказав він рівно, чітко, без пафосу. — Я слідчий. Чесний. Таких, як я, залишилось мало. Я бачив, як система кришує злочини. Як прокурори по0криють убивць, а генерали покривають гвалтівників. Я більше не мовчатиму. Все, що я маю — це докази. І серце, яке не зраджує.

Він зробив коротку паузу й продовжив:

— Якщо ви на моєму боці — не мовчіть. Бо коли мовчать чесні — говорять злодії і вбивці.

---

Реакція

Коментарі під відео з’являлися сотнями, потім — тисячами.

> «Нарешті хтось має мужність назвати речі своїми іменами!»
«Тримайся, брате, ми з тобою!»
«Козир горітиме в пеклі, як і всі, хто разом з ним!»
«Не дай себе зламати. Ми допоможемо!»

Богдан вперше відчув силу натовпу, який не зневажав на те, що можуть покарати, а підносив за те, що сказав правду. Його телефон розривався від дзвінків. Незнайомі люди писали слова підтримки, надсилали гроші, пропонували допомогу.

Але він розумів: за цим натовпом стоїть і небезпека. Бо там, де натовп, — там і провокатори. Там ті, хто виявляє, неначе підтримку, щоб пізніше встромити ніж в спину.
---

Помста системи

Того ж вечора прийшли в проголосили:.
Обшук — із криком, із шумом, із камерами. Але цього разу — не лише державними.

Під дверима вже стояли журналісти, які чекали. Хтось попередив Аліну, і вона розповсюдила інформацію.

Коли «спецслужбовці» спробували зайти в квартиру, камери вже працювали. І кожен рух фіксувався наживо. І головне все було зафіксовано, щоб не було підкинуто щось заборонене і як зрозуміли пізніше не дарма.

— У вас ордер? — спокійно спитав Богдан.
— Є. — один із них простягнув аркуш без печатки.
— Підробка, — сказав Богдан і глянув просто в об’єктив камери і скзав. — Ось так система намагається змусити мене мовчати.

Вони кинулись до столу, підкинули пакетик з білим порошком. Але журналісти вже все зняли. Один навіть засміявся:
— Ви серйозно? Підкидуєте речдоки під камеру?

Операція провалилася.
Їм довелося тікати.
І вперше — система виглядала жалюгідною.
---

Аліна: новий фронт

Ввечері в ефірі центрального телеканалу — прямий ефір.
На екрані — Аліна. Голос тремтить, але очі тверді.

> — Богдан — не герой, — каже вона. — Він просто нормальна людина. Але в нашій країні бути нормальним — це вже героїзм. Він не один. Тепер із ним правда. А значить — і ми всі.

Сотні тисяч глядачів слухали, не перемикаючи.
Хтось плакав, хтось аплодував.
І саме того вечора ім’я Богдана стало символом — справедливості, яку більше не можна було сховати або продати.

---

Козир у паніці

Козир сидів у кабінеті, стискав телефон, який мовчав.
Його “дах” із Києва не відповідав. Депутати скидали дзвінки. Журналісти стирчали під його маєтком.

— Знайдіть його! — кричав він у слухавку. — Щоб завтра цього Богдана не існувало!

Але вже було пізно.
Правда мала обличчя.
І це обличчя бачили мільйони.
---

Внутрішній рубіж

Уночі Богдан вийшов із нової схованки. Дощ стікав по капюшону, але він ішов спокійно, ніби просто прогулювався.
Кожен крок — як виклик страху, що намагався повернутись.

На вулиці його впізнавали.
Хтось стиха казав:
— Тримайся, брате.
— Ми з тобою.
— Дякуємо.

У підворітті стояв хлопець, років шістнадцяти. Сором’язливо підійшов.
— Дядьку, я теж хочу бути чесним копом… Ви справжній.

Богдан зупинився. Подивився на нього. І відповів:
— Почни з малого. Не бійся. І не зраджуй — ні себе, ні правду.
---

Новий союзник

Вранці, коли Богдан гортав стрічку новин, на зашифрований канал прийшло повідомлення:

> «Мене звати Олександр, колишній офіцер СБУ. Я бачив багато. Але зараз — лише тобі вірю. Я не зраджу. У мене є люди. Ми поруч».

Богдан усміхнувся.
Він знав — боротьба тільки починається.
Система ще не впала. Вона лише відступила, щоб вдарити знову.

Але тепер у нього були не лише файли, не лише докази.
У нього були — люди.
Тисячі сердець, що билися в унісон із його власним.

І поки серце б’ється так само — він не зупиниться.