Розділ 7. Полювання почалося

Богдан знав — після першого удару система не зупиниться. Вона завжди б’є у відповідь. І чим ближче ти підходиш до істини — тим жорстокіше вона кусає.
Але тепер він був готовий. Не до перемоги — до втрат. Бо в боротьбі зі злом ніхто не виходить чистим.

Він не спав другу ніч поспіль. Перед очима миготіли монітори, десятки вкладок, файлів, листів. Усе — пазли великої картини, де головними були люди з високих кабінетів, але з брудними руками.
Система. Вона дихала в потилицю, хоча здавалась безтілесною. Але Богдан відчував — полювання почалося.
---

Перший постріл

Новина вибухнула зранку.
«Загинув журналіст-оператор, який працював з Аліною. Авто вибухнуло дорогою на зйомку.»

Перші фото — понівечене авто, дим, уламки камери, розкидані флешки. Поліція відразу заявила:

> «Технічна несправність. Перегрів паливної системи».

Але Богдан знав — брехня.
І Аліна теж знала.

Вона дзвонила йому серед ночі. Голос тремтів:
— Богдане… Вони вбили його. Просто так… Він навіть не знав, що ми збираємо.
— Спокійно. Не говори по телефону.
— Мені страшно. Але я не зупинюсь. Якщо вони вбивають — значить, ми на правильному шляху.

Богдан мовчав кілька секунд. Потім сказав:
— Система почала вбивати навіть тих, хто їм не загрожує безпосередньо . Отже, ми зачепили головне.

Він поклав слухавку й подивився на екран. На моніторі — збережені записи оператора.
Останній файл: кілька кадрів із паркувального майданчика. Чорний позашляховик, тоновані вікна, поруч — чоловік у цивільному з телефоном біля вуха.
Богдан відмотав кадр, збільшив зображення.
— Знайшов тебе, — прошепотів він. — І знайду, хто тебе послав.
---

Зрадник поруч

Через день у підпільний офіс на Подолі прийшов Олег — старий друг і колишній слідчий.
— Є людина, — сказав він, — з прокуратури. Молодий, але розумний. Каже, хоче допомогти.

Зайшов Ігор. Молодий, впевнений, у руках — тексти законів і флешка.
— Я бачу, ви серйозно підійшли до справи. У нас у прокуратурі багато хто теж хоче змін, але… — він зітхнув, — нас не чують зверху.

Богдан слухав. Не перебивав. Тільки дивився в очі.
Його внутрішній інстинкт, загострений за роки слідчої роботи, бив на сполох.
Погляд Ігоря був чистим, але… занадто чистим. Так не дивляться ті, хто ризикує. Так дивляться ті, хто грає роль.

Богдан поставив кілька простих питань:
— Ти знаєш, хто такий Козир?
— Так. Колишній заступник міністра, зараз радник.
— А його фінансові зв’язки з судовими структурами?
— Не чув.

Богдан кивнув.
Брехня.

Він вирішив не викривати його відразу.
— Добре, Ігорю. У нас є матеріали, але ми діємо обережно. Перевір, будь ласка, ось це, — він передав флешку.

На ній — вигадані дані. Фейкові листування, підроблені рахунки, частково реальні імена, щоб виглядало переконливо.
Ігор кивнув і пішов.

Через кілька годин у внутрішній системі МВС з’явився запит на пошук ідентичних імен.
Богдан лише посміхнувся:
— Клюнув.
---

Перша втрата

Ніч.
Богдан працював над розшифровкою аудіозаписів. На одному з них — голос, схожий на голос Козиря:

> «Головне — щоб журналісти не встигли опублікувати. А решта — прикрити, як завжди.» 

Телефон задзвонив.
Невідомий номер.
— Його забрали.
— Кого?
— Свідка. Того, що в тебе ховався.

Богдан застиг.
— Коли?
— Годину тому. Білий мікроавтобус. Без номерів.

Він вибіг на вулицю. Порожньо. Тиша.
Через кілька хвилин отримав повідомлення — записка, вкладена в електронний лист:

> «Ти зайшов надто далеко.»

Ніч у Києві була густа й липка. Здавалося, навіть повітря дихало під наглядом.

Богдан повернувся в офіс. У коридорі сиділа Аліна — бліда, очі червоні.
— Вони забрали його через тебе, — сказала вона, але без злості. — Через нас.
— Через правду, — відповів Богдан. — І тепер ми не маємо права відступити.
---

Команда

Наступного дня він зібрав усіх.
Вузьке підвальне приміщення, столи з ноутбуками, карта міста на стіні.
— на нас тепер полюють. Але й ми — мисливці. Хто хоче вийти з гри — як раз час, — сказав Богдан.

Ніхто не пішов.
Були волонтери, які допомагали з їжею та технікою. Були айтішники — колишні студенти, що вміли взламати будь-яку систему. І кілька ветеранів, яким остогидло дивитись, як ті, за кого також вони воювали, тепер крадуть майбутнє.

Вони діяли чітко. Без героїзму, без пафосу.
Айтішники зламали внутрішню базу митниці. Там — рух готівки, фіктивні фірми, рахунки.
Один з бійців сфотографував зустріч Козиря з «недоторканим» бізнесменом у ресторані на Печерську.
Інший дістав записи розмов, де звучали фрази:

> «Передай наверх, що сума зійшлася. Наступного тижня — новий тендер.»

Аліна монтувала відео, збираючи докази в єдину хронологію.

— Це буде для них вирок, — сказала вона, не відриваючись від екрана.

---

Вибух правди

Усе, що вони зібрали, Богдан вирішив викласти публічно.
— Вони сильні, тому що все тримають у тіні. Якщо ми винесемо все на суд громадськості — тінь втече сама.

Вони створили Telegram-канал. Назва — «Янфлікт».
Без імен, без прив’язки. Лише факти, документи, записи, дати.

Перший пост:

> «Це лише початок. Ми покажемо, як система краде, бреше і вбиває. Імена, рахунки, зв’язки — все тут. Ми не журналісти. Ми — народ, який втомився мовчати.»

За пів години канал уже мав десять тисяч підписників.
Через день — п’ятдесят.
А на третій — сто тисяч.

Люди ділилися, писали, надсилали власні докази, копії договорів, відео, розмови.
Кожен новий пост — удар по системі.
---

Відплата

І разом із тим Богдан знав: вони не залишать це без відповіді.
Одного вечора, коли він повертався додому, помітив у дзеркалі заднього виду чорний седан.
Їхав без фар, на відстані.
Богдан звернув у двори, потім ще — і ще. Машина трималася як хвіст.
Він вийшов з авто, підійшов до під’їзду, наче не помічаючи переслідувачів.