Розділ 6. Людина з минулого

Обшук нічого не дав. Але система поставила позначку.
Тепер кожен його крок фіксували. Кожна телефонна розмова — під контролем.
Богдан це розумів, тому сидів у старій кав’ярні на Подолі, де ще залишився запах справжньої кави й тиша, якої не торкнулася система.

Він пив чорну каву, без цукру, переглядав свої нотатки — обривки правди, які складалися в єдину картину. Раптом у дзеркалі навпроти він побачив, як до нього підходить чоловік. Високий, років п’ятдесяти, густі брови, холодний, але чесний погляд.

— Ти Богдан? — тихо спитав він.
— Так. А ви?
— Назвемо мене людиною, яку ти не знаєш… але якій ти вже допоміг.

Богдан підняв брови.
Чоловік сів навпроти, повільно поклав на стіл стару шкіряну папку.
— Моє ім’я Олег Шевченко. Колись був прокурором. Мене зняли після того, як я відмовився підписати одну справу. Справу, де головним підозрюваним мав бути ти.

Тиша повисла між ними. Богдан нічого не сказав — лише повільно кивнув.

— Я мовчав тоді, — продовжив Олег. — Думав, минеться. Не минулося. Вони розрослися, як гниль. І тепер, якщо хтось не почне їх притягати до відповідальності — все пропало.

Богдан відкрив папку. Всередині — схеми, копії документів, списки прізвищ. Серед них — судді, прокурори, начальники відділів, навіть редактори телеканалів. Усі пов’язані з однією людиною — з Козирем.

— Ти розумієш, що це? — спитав Олег.
— Докази. Але без публічності це — тільки папір. Та навіть, якщо ввести в комп'ютер, то їм достатньо буде спалити один сервер, і все зникне.
— Саме тому ти не один.

Вони працювали до ночі, розробляючи план. Олег розробив і назвав його «Сигнал».

План «Сигнал»:

1. Передати частину матеріалів журналісту, якого неможливо купити.

2. Вивести на публіку підставну справу, щоб люди побачили механізм фальсифікації.

3. Створити анонімний Telegram-канал, де викладати все поетапно.

— Головне, — сказав Олег, — не дати Козирю часу на реакцію. Якщо він першим дізнається, хто за цим стоїть — нас просто не стане.

---

Журналістку звали Аліна Король. Вона вже мала проблеми — її матеріали про схеми у митниці роздратували «верхівку». Кілька разів йї погрожували «зникненям».

Богдан зустрівся з нею вночі, на стоянці біля залізничного вокзалу.
— Якщо це чергова підстава — мене не буде через добу, — сказала вона, приймаючи флешку.
— Це не підстава. Це шанс показати, що правда ще жива. Але будь обережна. Вони не попереджають, коли йдуть по когось.

Аліна кивнула. В її очах був вогонь. Такий самий, який колись мав і Богдан, коли тільки починав.

---

Вранці новини вибухнули заголовком:
«Слідчого Богдана П. відсторонено на час внутрішньої перевірки».
Причина — “порушення субординації та перевищення службових повноважень”.

Йому заблокували пропуск, відключили корпоративну пошту. Колеги не віталися.
Але він не панікував. Бо знав — зараз Козир ударить по головному свідку.

---

Тим свідком був колишній оперативник Сергій Лозинський — людина, яку Богдан колись витягнув із глибокої ями. Той погодився свідчити проти системи, знаючи, що це може коштувати життя.

Богдан зв’язався з Олегом.
— Його потрібно сховати. Сьогодні.
— Є місце. Старий санаторій під Києвом. Там нікого немає. Але дорога — через трасу, де їхні люди чергують.

Вночі, під дощем, вони сіли в старий «Volkswagen». Ліхтарі світла били крізь скло, ніби намагалися пробити темряву.

— Ти розумієш, що це не просто справа? Це війна, — сказав Сергій, стискаючи пістолет в кишені.
— Розумію, — відповів Богдан. — Але я не боюсь.
— Тоді пам’ятай: якщо впадеш ти — впадуть усі.

Коли вони під’їжджали до санаторію, позаду засвітилися фари. Машина без номерів, двоє в салоні. Перша погоня. Богдан натиснув на газ.

Кулі пробили заднє скло. Але машина встигла звернути в лісову дорогу. Вони дісталися місця, залишили авто й перейшли далі вже пішки.

Олег зустрів їх біля закинутої будівлі.
— Ви встигли. Я вже думав, не прийдете.

Він подивився на них і додав:
— Після цієї ночі дороги назад не буде.

Богдан лише посміхнувся.
— Її вже давно немає.
---

Хмари вкривали небо, а десь у темряві, в іншому кінці міста, Козир уже отримував доповідь про «витік». Але він навіть не здогадувався — справжній сигнал вже запущено.