Один на мільйон
5 частина
Сьогодні вперше мені дозволили прогулятися містом самій. Жодних супроводжувачів, жодних розмов — лише тиша та я.
Гуляю повільно, насолоджуюся кожною хвилинкою на самоті. Блукаю знайомими місцями. Заходжу до улюбленого парку. Тут росте багато різних троянд. Діти граються, закохані пари шебечуть на лавках. А в мене в навушниках грає пісня гурту, який мені полюбився нещодавно.
Вдихаю на повні груди раз, другий — і нізвідки відчуваю аромат якихось квітів, окрім троянд. Точно, фіалки. Але їх тут немає і ніколи не було. Озираюся на всі боки, наче перевіряю, чи є хтось поруч. Ні, близько до мене нікого немає. Роблю ще один вдих. Їхній аромат заповнює мої легені. Я чітко відчуваю запах фіалок.
І тоді стається те, що вибиває ґрунт з-під ніг. Спалахи в голові: образ тієї самої дівчини, усмішка і… голос. Це вперше я чую її голос. Серце пришвидшується. Стає важко дихати. Мені здається, ще трохи — і я втрачу свідомість. Дивне відчуття болю та туги охоплює мене, наче хвиля. Намагаюся дихати повільно, але виходить часто і рвучко.
— Тихо… тихо… я знайду її… просто почекай трохи, — шепочу до серця, торкаючись і легенько погладжуючи грудну клітину.
Серцебиття потроху вщухає, наче воно справді мене почуло. Довірилося.
«Я обов'язково знайду тебе», — даю собі мовчазну обіцянку.
Відредаговано: 05.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
