Один на мільйон
4 частина
Вже два місяці я наче і не я. Мені важко адаптуватися до нової себе. Постійні ліки та обстеження нікуди не зникли з мого життя.
Мене виписали майже місяць тому. Коли я вперше потрапила додому, все здавалося чужим: речі, кімната, навіть батьки — наче не мої. Це все так дивно. Мене це, блін, справді лякає.
Музика, від якої раніше кайфувала і яка рятувала мене від депресій, стала байдужою. Зате книжками, від яких мене раніше коробило, я тепер зачитуюся до пізньої ночі. Раніше мені подобався апельсиновий сік, а зараз я його терпіти не можу — натомість полюбився морквяно-яблучний. Ось і як це розуміти?
Машини та швидкість мені завжди були байдужі, зате тепер я до жаху боюся швидкої їзди. Одного разу, коли ми їхали з мамою, мене почало трусити так, наче серце зараз вистрибне з грудей і побіжить геть від тієї машини саме.
Батьки теж помічають зміни в мені. Особливо їх лякає те, що я прокидаюся майже щоночі в холодному поту та з чужим ім’ям на устах — «Саша». Тільки питання: чиє це ім’я? Адже жодних Саш я не знаю. Я бачу, що батькам страшно за мене, але намагаюся не показувати, що мені теж боязко від усього цього.
Відредаговано: 05.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
