20

Єва вийшла з будівлі суду, і прохолодне повітря вдарило в обличчя. Вона зупинилася на сходах, заплющила очі й глибоко вдихнула. Уперше за довгі тижні вона відчула, що може дихати вільно, ніби з її грудей зняли величезний тягар

Ольга Петрівна вийшла слідом за нею, тримаючи папку з документами

— Усе пройшло добре, Єво, — спокійно сказала вона. — Суддя побачила докази, засідання перенесено, але це лише формальність. Розлучення буде оформлено. Якщо ви не передумаєте

Єва відкрила очі й подивилася на адвокатку. Її погляд був твердим

— Я не передумаю, — відповіла вона. — Я ніколи не передумаю

— Добре, — Ольга Петрівна кивнула. — Тоді я підготую всі документи до наступного засідання. Поки що ви маєте повне право не контактувати з чоловіком і жити окремо. Усе законно

Єва кивнула, дякуючи. Адвокатка ще раз перевірила документи, побажала їй удачі й пішла, залишаючи Єву саму на сходах

Єва постояла ще кілька секунд, дивлячись на сіре небо, яке починало прояснюватися. Сонце пробивалося крізь хмари, освітлюючи місто. Вона відчула, як у грудях розливається дивне тепло — не щастя, але тиха радість від того, що вона зробила це. Вона вистояла. Вона не зламалася

Вона спустилася зі сходів і пішла вулицею. Ноги самі несли її до найближчого парку. Вона сіла на лавку, дістала телефон і написала Алісі:

«Усе пройшло. Я вільна»

Відповідь прийшла майже миттєво:

«Я знала, що ти зможеш. Як ти себе почуваєш?»

Єва замислилася. Як вона почувається? Вона не знала. Усередині була порожнеча, але водночас — полегшення. Вона більше не була дружиною Марка. Вона була просто Євою. І це відчуття було дивним, але приємним

Вона набрала відповідь:

«Як людина, яка вижила після шторму. Я ще не розумію, що далі, але я знаю, що я зможу. Я сильніша, ніж думала»

Вона відклала телефон і просто сиділа, дивлячись на дерева, на людей, які проходили повз. Усі жили своїм життям. І тепер вона теж жила своїм. Не чиїмось. Своїм

Потім вона підвелася й пішла до нової квартири. Коли вона зайшла всередину, її зустріла тиша. Але це була не та гнітюча тиша порожньої квартири, яку вона залишила. Це була тиша, яка дарувала спокій. Вона пройшла до вікна, подивилася на місто, яке розстилалося перед нею, і вперше за довгий час усміхнулася

— Я зробила це, — прошепотіла вона. — Я зробила це. Я вільна

Вона знала, що попереду ще багато: адаптація до нового життя, пошук роботи, народження дитини. Але тепер вона не боялася. Вона мала себе. І цього було достатньо