17

Наступного ранку Марк прокинувся втомлений, хоча й не спав усю ніч. Він лежав у ліжку, дивлячись у стелю, і намагався зрозуміти, що сталося. Квартира була порожньою, тихою, холодною. Вона нагадувала йому про Єву, про її усмішку, про її руки, які готували йому сніданки, про її голос, який шепотів: «Я люблю тебе»

Тепер усе це зникло

Він повільно підвівся з ліжка, пройшов на кухню, машинально налив собі води. Погляд упав на порожній стіл — там, де завжди стояла тарілка зі сніданком, тепер було лише чисте місце. Він закрив очі, намагаючись заглушити біль, але він тільки посилювався

— Єво, — прошепотів він у порожнечу. — Де ти?

Він узяв телефон, набрав її номер, але почув лише автоматичне повідомлення: «Абонент недоступний». Він спробував ще раз, потім ще. Марно. Тоді він відкрив месенджер, написав повідомлення: «Єво, будь ласка, зателефонуй мені. Я не розумію, що сталося. Давай поговоримо». Але повідомлення не доставилося — його заблокували

Марк відчув, як підступає паніка. Вона не просто пішла — вона зникла. Навмисно. Він не міг цього зрозуміти. Усе було добре, ну майже добре. Так, він мав стосунки з Алісою, але це було несерйозно, просто розвага. Єва не могла дізнатися. Він був обережним

Але вона дізналася. І пішла

Він сів за стіл, закрив обличчя руками й довго сидів так, намагаючись заспокоїтися. Потім підвівся, пішов у спальню, відчинив шафу. Порожнеча вдарила в очі — речі Єви зникли. Вішалки порожньо гойдалися, нагадуючи про те, що тут колись було її життя

— Як ти могла? — прошепотів він. — Як ти могла просто піти?

Він узяв телефон, набрав номер начальника й сказав, що не прийде, що йому потрібен вихідний. Начальник не питав зайвого. Марк залишився сам у порожній квартирі, зі своїми думками, зі своїм болем

Він обійшов усі кімнати, шукаючи підказки. На кухні знайшов папірець, який залишила Єва. Він узяв його тремтячими руками й прочитав уголос:

— «Ми зустрічаємося лише в суді»

Слова вдарили сильніше, ніж будь-який скандал. Вона не просто пішла — вона готувалася до цього. Вона планувала. Вона збирала докази. Вона зняла гроші. Він згадав, що спільна карта була порожньою, але тоді не надав цьому значення

— Чорт, — прошепотів він, стискаючи папірець. — Чорт, чорт, чорт!

Він спробував знайти Алісу. Набрав її номер — абонент недоступний. Написав у месенджер — повідомлення не доставилося. Вона теж заблокувала його. Обидві жінки зникли в один день. Це не було випадковістю. Вони домовилися. Вони були разом проти нього

Марк сидів на кухні, дивлячись у стіну, і намагався згадати, коли все пішло не так. Він згадував, як Єва ставала холодною, як вона уникала його погляду, як вона не сідала поруч за сніданком. А він не помічав. Він був зайнятий роботою, Алісою, своїми справами. Він думав, що Єва завжди буде поруч. Що вона нікуди не дінеться. Він помилявся

День тягнувся нескінченно. Марк намагався зайняти себе — увімкнув телевізор, але не дивився. Спробував почитати, але букви зливалися в одну лінію. Він просто сидів і чекав. Чекав, що хтось подзвонить, що Єва передумає, що Аліса напише. Але телефон мовчав

Увечері він вийшов на балкон, дивлячись на місто, яке вечоріло. Десь там, серед тисяч вікон, була Єва. Вона жила своїм життям, без нього. Вона, можливо, плакала, можливо, злилася, а можливо, уже почувалася вільною. Він не знав. І це було найгіршим

Він повернувся в квартиру й сів на диван, заплющив очі. У голові роїлися думки, але жодна з них не давала спокою. Він думав про те, що втратив. Про те, що ніколи не цінував того, що мав. Про те, що тепер усе зникло

Раптом телефон задзвонив. Марк схопив його, сподіваючись побачити ім'я Єви або Аліси, але на екрані був незнайомий номер. Він підняв слухавку:

— Алло?

— Марк Абрамов? — почувся офіційний жіночий голос. — Вас викликають до суду завтра об 11:00. Справа про розлучення. Будь ласка, з'явіться за вказаною адресою

Він завмер. Слова вдарили, як холодна вода

— Що? Яка справа? Я не подавав на розлучення!

— Заяву подано. Документи підготовлено. Ви отримаєте повістку сьогодні ввечері. Усього доброго.

Трубку поклали. Марк сидів, тримаючи телефон у руці, і не міг повірити. Вона не просто пішла. Вона подала на розлучення. Вона знищувала все, що в них було, по-справжньому, юридично, остаточно

Він відкинув телефон на диван і заплющив очі. У голові звучали слова, які він не хотів чути:

«Ми зустрінемося лише в суді».

Усієї ночі він не міг заснути. Він лежав і дивився в стелю, думаючи про завтрашній день. Про те, що він зустріне Єву в суді. Про те, що вона дивитиметься на нього холодними очима й не скаже жодного слова. Про те, що він навіть не знає, чого хоче — повернути її, або помститися, або просто зрозуміти, що сталося

Він знав одне: завтра все зміниться. І він не був готовий