13

Єва повернулася додому, зачинила за собою двері й на мить притулилася до них спиною, прислухаючись до тиші. У квартирі було порожньо й тихо — Марк іще не повернувся. Вона видихнула, скинула взуття й пройшла до вітальні.

Сіла за ноутбук, відкрила пошук і ввела: «Ріелтор Київ оренда квартир». За кілька хвилин знайшла контакти жінки, яка спеціалізувалася на терміновій оренді. Коротко пояснила ситуацію: «Потрібно однокімнатну або студію, окремо, терміново, на місяць із можливістю продовження». Ріелторка пообіцяла підібрати варіанти вже завтра й надіслати фото.

Єва закрила ноутбук, підвелася й пішла в спальню. Відчинила шафу — її погляд ковзнув по поличках, де лежали речі, які колись здавалися важливими. Тепер вони здавалися чужими. Вона дістала дві валізи, що стояли на верхній полиці, й поставила їх на підлогу.

Рухи були швидкими, майже автоматичними — джинси, светри, білизна, улюблена кофтина, фотографії, книжки. Вона не дозволяла собі замислюватися над кожною річчю, бо знала: якщо почне згадувати — не зможе зупинитися. Телефон, зарядка, паспорт, документи. Усе, що справді мало значення.

Закривши валізи, вона озирнулася. Шафа виглядала незмінною — половина речей залишилася на місці, щоб Марк нічого не запідозрив, якщо випадково загляне. Єва відсунула валізи під ліжко, засунула їх аж до стіни, щоб вони були непомітними, і застелила покривало, яке звисало майже до підлоги.

Вона відійшла на крок, перевіряючи, чи видно щось збоку. Нічого не було видно. Вона видихнула з полегшенням, ніби зробила щось дуже важливе.

— Ще трохи, — прошепотіла вона. — Ще трохи, і я вільна.