7

Єва не пам'ятала, коли саме заснула. Здавалося, вона лежала з відкритими очима цілу вічність, дивлячись у стелю й переварюючи побачене. Але коли тьмяне світло знову пробилося крізь штори, вона зрозуміла — настав ранок. Вона не відчувала себе відпочившою. Навпаки — у голові гуло, а тіло налилося свинцем.

Поруч сопів Марк. Він спав на її боці, як завжди, одна рука звисала з ліжка, друга — під подушкою. Беззахисний уві сні. Єва довго дивилася на нього, намагаючись знайти в собі хоч краплю тепла, але все, що вона відчувала — це порожнеча й огида.

Вона тихо підвелася, босі ноги торкнулися холодної підлоги. Пройшла на кухню, налила води, випила одним ковтком. Потім сіла за стіл, утупившись у стіну. Думки роїлися, але жодна не затримувалася надовго. Вона знала, що сьогодні щось має змінитися. Але що саме — поки не вирішила.

За півгодини зі спальні почулися кроки. Марк вийшов, ще сонний, у футболці й розпатланим волоссям. Побачив Єву на кухні й зупинився.

— Ти вже встала? — його голос звучав хрипко. — Я думав, ти ще спиш.

— Не могла заснути, — відповіла вона, не повертаючи голови.

Він підійшов ближче, хотів покласти руку їй на плече, але вона напружено завмерла, і він відсмикнув пальці, ніби обпікся.

— Єво, що відбувається? Ти вчора була такою... холодною. Я зробив щось не так?

Вона нарешті повернула голову й подивилася на нього. У її погляді не було злості — тільки втома й щось, що він не міг розпізнати.

— Усе добре, Марку. Просто... мені потрібно трохи часу для себе.

— Для себе? — він нахмурився. — Ти хочеш сказати, що тобі потрібна відстань?

— Так, — тихо, але твердо сказала вона. — Сьогодні я хочу побути сама.

Він стояв і дивився на неї, ніби бачив уперше. У його очах промайнула тривога. Він хотів заперечити, почати розпитувати, але натрапив на її холодний, непроникний погляд і проковтнув слова.

— Добре, — нарешті вимовив він, розгублено почухавши потилицю. — Я сьогодні піду на роботу раніше... Може, повернуся ввечері.

— Як хочеш, — байдуже кинула вона.

Він швидко зібрався, навіть не поснідавши. Біля дверей зупинився, обернувся:

— Єво... що б не сталося, я люблю тебе. Ти знаєш це, правда?

Вона мовчала. Його обличчя спотворилося від невпевненості, але він не наважився чекати на відповідь. Двері зачинилися.

Єва залишилася сама.

Вона посиділа ще кілька хвилин, прислухаючись до тиші, яка заповнила квартиру. Потім дістала телефон, знайшла фото з кафе. Довго дивилася на нього, згадуючи, як він годував ту дівчину морозивом, як вона сміялася, як він дивився на неї...

Вона перевела погляд на екран, де було відкрито пошук у соцмережах. Її пальці завмерли над клавіатурою.

«Аліса...» — вона ввела ім'я й натиснула «Пошук».