Гарні окуляри

2.
23:00
Друга спроба заснути не була успішною. В думках тільки той самий танцівник із чорними окулярами, а для сну не допомагало буквально нічого. Ні прогулянка на свіжому повітрі, квадратне дихання, уявлення спокійного місця – це все було не те. 

І бажання одне – знайти хоча б якийсь зв`язок із тою людиною. Хоча б одну точку (а можливо і лінію) перетину з ним...
01:40
«Досить» – промайнуло в голові.

Треба прямо зараз піднятись, знайти комп'ютер серед гори паперу, який ніколи не зможе стати сюжетом чийогось фільму або постановки; а останнім етапом потрібно знайти його соцмережі. І що, що вставати за 6 годин.
Але от як знайти його? Донхва ж навіть імені не знає, та й ледве пам'ятає обличчя. Хлопець відкрив інстаграм своєї нової університетської групи, став гортати підписки.
— Лі Мінхо, Шін Юна, Я..– вперто вголос читав усіх, хто йому траплявся, – Чхве Міндже...
Погляд зупинився на цьому імені, наче це було щось знайоме (хоча до цього він ніколи не знав цей акаунт). Донхва відкрив сторінку і побачив...не того. Натиснувши на магічну кнопку «повернутись» він продовжив пошуки.
— Сон Юці, Кім Джені...ні, це все не те.
Тоді в голову прийшла геніальна ідея, хоч і проста – знайти інстаграм третього курсу і подивитись їх підписки.
— Лі Донхьон, Кім Синмін, Чхве Міндже, Міцуюкі Амару..Лі Ґехун?
На аватарці Лі Ґехуна була чорна блузка і такі самі окуляри, які він нещодавно бачив. Він перейшов у профіль, від цієї дії віяла тепла енергетика, хоча хлопець до останнього не розумів чи це точно те, що шукав. Тоді пальці потягнулись до тачпага, а там і були відкриті декілька постів із стрічки.
Лі Ґехун – має дві тисячі підписників на акаунті, можливо не відомий на всю країну, але має екранний час у кліпах HyunA, Psy, BTS та багато інших топах південнокорейської естради. Звучить як серйозне портфоліо професіонала.

Після ще трьох актуальних, які мали +10-15 історій, прийшло розуміння, що це він. У Донхва на одну підписку стало більше, а година життя майнула не дарма.
11.09.
10:35
— Лі Донхва закохався, ла-ла-ла. – мало не на всю аудиторію кричав Кейджу.
Друга пара ще не почалась, але вже принесла дискомфорт. Донхва склав руки на парті та ліг на них головою (ймовірно не міг витримати стиду, який створював Кейджу довкола нього).
— Давай ти ще голосніше кричатимеш, тоді нас точно не викликатимуть в деканат.
Кейджу замовк настільки різко, що ця тиша була не зручною. Донхва обернув голову в його бік і побачив широку посмішку на обличчі Кейджу.
— Що? – досі не розуміючи запитав той.
Але Кейджу лише очима показав на передні ряди. Голова остаточно піднялась і стала шукати об'єкт відкритого сміху Кейджу. Очі стали великого розміру, голова Донхва випадково повернулась в сторону друга.
— Розумієш?
— Ні...– у голосі чувся відкритий мандраж.
— Так – хитаючи головою вимовляв Кейджу.
На перших рядах сиділи ніхто інші, як той самий третій курс. Серед небагатьох потилиць, можна було легко помітити Лі Ґехуна.
— Я проклинаю той день, коли познайомився з людиною з ідеальним зором.
— Та тобі не проклинати, а дякувати треба! – самовпевнено говорив Кейджу.
У лекторій зайшла викладачка. Пара, яка почалась нещодавно, йшла максимально не цікаво, та навіть затягнуто.
— Слухай, поговори з ним.
— Ага..– вимовив механічно. – Стоп, що?
Здавалось, що це лише почулось. Ніби це фантазі в голові грають занадто голосно, а насправді цього ніхто не говорив.
— Поговори. З ним. Привітайся.
— Серйозно?
— А що в цьому поганого?
Дихати ставало важче. Не сказати, що Донхва не хотів поговорити. Якраз навпаки, це було б чудовою можливістю для нього, але отак зараз? Хіба можна посеред навчання просто підбігти і привітатись?
Для нього це було ніби за рамками етики усіх людських правил, але його роздуми перервав кінець пари.

До їх столу підійшла Лайла.
— Кейджу, ти не міг би сьогодні допомогти?
— Сьогодні? Ти ж не назначала репетицій.
— Так, все просто настільки рандомно...– Донхва її перебив.
— Лайла, він з радістю допоможе, правда, Кейдж?
— А...звичайно
— Клас, тоді в 432 сьогодні, одразу після пар.
Як тільки дівчина із довгим коричневим волоссям пішла, Кейджу одразу подивився на свого сусіда по місцю.
— «З радістю»?.
— Так твоя ж радість буквально щойно тут була. Чи в тебе ліміт?
— Окей, у нас один-один.
Донхва вийшов зпід парти та одразу його увау забрав Ґехун. Хлопець не квапливо збирав речі, ніби ця перерва не відбувалась лише 20 хвилин.
«Ну якщо вже дали ідею підійти, то підійду. Треба спробувати» – впевнено сказав внутрішній голос.
— Вибач, можна тебе на хвилину?

Ґехун не одразу зрозумів хто до нього говорить, але все одно відкликався на не знайомий голос.
— Ти до мене?

План що говорити далі одразу ж розчинився в голові. Донхва правда не знав що далі слід сказати, ніби він сподівався, що не дійде до етапу живого діалогу. Але Ґехун продовжив уважно слухати і навіть не думав перебивати.
— Я хотів сказати, що у тебе дуже...Гарні окуляри.
Навряд чи хоча б один очікував почути саме це. Третьокурсник полегшено усміхнувся і з м`якою усмішкою відповів:
— Дякую.

— Що ж, – від незручності з`єднав руки в замок перед собою, – гарного тобі дня.

— І тобі також.

Донхва швидко спустився з першої сходинки і вийшов у коридор.