Розділ 40

Розділ 40

Від лиця Автора

Минув місяць

Після всіх випробувань, болю та боротьби Аня і Паша нарешті отримали своє право на щастя. Їхнє весілля не було гучним світським заходом чи розкішним балом — вони обрали щось просте, але по-справжньому особливе.

Святкування відбувалося на природі, далеко від міської метушні. Локацію вибрали ідеальну — мальовничу галявину біля озера, оточену густим лісом. Вода в озері була спокійною, віддзеркалюючи блакитне небо та легкі хмаринки, що пливли вдалині. Сонце повільно хилилося до горизонту, забарвлюючи все навколо в ніжні золотаво-рожеві відтінки.

Галявина була прикрашена трояндами та ліліями, які переливалися усіма відтінками, створюючи чарівну атмосферу. Дерева утворювали природний купол, їхні гілки були прикрашені гірляндами з дрібних вогників. Уздовж імпровізованої доріжки, якою мала йти наречена, розставили ліхтарики та букети квітів. Все було просто, але водночас казково.

Серед гостей були тільки найдорожчі люди: батьки Паші та Ані, Таня з Русланом, де Таня була вже на шостому місяці вагітності, Влад зі своєю дівчиною, можливо, майбутньою дружиною, і ще декілька рідних людей. Вони викинули зі свого життя всіх, хто завдавав їм болю. Всі сиділи за довгим дерев’яним столом, вкритим білою скатертиною, на якому стояли прості, але вишукані страви. Не було помпезних тостів чи вигадливих виступів — тільки щирі слова, наповнені любов’ю і вдячністю.

Паша стояв біля арки, прикрашеної білими трояндами та зеленню, його погляд був спрямований тільки на неї — на Аню. І коли вона з’явилася, у легкій сукні кольору слонової кістки, з розпущеним та накрученим волоссям, яке так любив. Паша і яке їй дуже личило, весь світ для нього зник. Косметики на ній було мінімум, адже природа вже зробила все сама. Її животика ще не було видно, але тільки рідні знали, що вона носить під серцем нове життя.

Вона йшла до нього, усміхаючись.

Паша стояв перед аркою, його погляд був спрямований тільки на Аню. Він відчував, як серце стискається від хвилювання, від думок, що ось-ось цей момент змінить все в їхньому житті. Ніколи не міг би уявити, що саме в цей день буде стояти тут, одягнений у класичний чорний костюм, з білою сорочкою і чорними туфлями, обличчя яке сяяло від щастя і одночасно тривожилося від передчуття того, що цей момент має бути ідеальним.

Він розплющував очі, кожен рух, кожен подих був важливий. Як тільки він побачив Аню, усе інше, що могло б розважити його, зникло. Вона була ідеальною, у сукні, що ніжно спадала по її тілу, її розпущене волосся світилось на сонці, і він усвідомлював, що все, чого він завжди хотів, знаходиться перед ним. Все було як у сні.

Паша відчував, як його серце б’ється сильніше з кожним кроком, який робила Аня. Він на мить забув про навколишній світ. Її усмішка була єдиною, яку він хотів бачити, її руки — єдині, які він хотів тримати. Всі страхи і сумніви минулого зникли, залишивши тільки одне велике відчуття: "Я щасливий. Це те, чого я завжди бажав".

Він стояв, чекаючи її, як найважливіший момент у житті, і відчував, що в цей момент він справжній.

Коли Аня наблизилася до нього, серце Паші, здавалось, зупинилося. Вона йшла, і кожен її крок був як музика, яка звучала тільки для нього. Всі інші голоси, всі звуки довкола — мов би зникли. Він дивився на неї, і в той момент весь світ був її. Вона була красивою, сильною і ніжною одночасно. Його рука вже тягнулася до неї, і в серці було тепло від знання, що зараз, в цю секунду, вона була його.

Паша відчував її погляд, її очі, які зустріли його погляд, і в тому погляді була така сила, що навіть усі труднощі, через які вони пройшли, здавались чимось малим. Він затамував подих, коли її рука торкнулася його, і він відчув, як їхні пальці переплітаються. Це було ніби підтвердження, що все, що вони пережили, не було марним. Вони були одне для одного, і тепер це стало їхнім початком.

Кожен її крок до нього змушував його серце битися швидше, і коли вона зупинилася перед ним, він не міг стримати тихих слів:

— Моя маленька, — промовив він, на мить затримуючи погляд, як ніби хотів упевнитись, що це правда, що вона тут, з ним, і все, що сталося, вже позаду. — Моя принцеса.

В його голосі була ніжність і радість, змішані з глибоким почуттям спокою. Кожен момент поруч з нею, кожен погляд, кожне слово були наповнені для нього сенсом. Він дивився на неї, і в його очах відбивався її світ — її доброта, сила і та незламна енергія, яка навіть через все, що пережила, залишалася в її серці.

Аня відчувала це, бачачи, як він кожного разу затримується на її очах. Він ніколи не зводив з неї погляду, немов хотів запам'ятати кожну деталь її вигляду, кожен її рух. Її очі були такими глибокими і відвертими, що, здавалось, Паша міг дивитися в них безкінечно. У цих очах він бачив не тільки її силу, а й ту маленьку, ніжну дівчину, яку коли-то любив.

— Ти — мій Всесвіт, — шепотів він, коли їхні погляди знову зустрілися. І ці слова не потребували пояснень, бо вони вже жили у їхніх серцях.

Він не вірив, що це справжнє, що вона ось тут, поруч. Він обережно взяв її за руку і промовив з ледь чутним хвилюванням:

— Ти готова бути моєю?

Аня погладила його руку, її голос був тихим, але впевненим:

— Я вже є. І не збираюсь йти нікуди.

Ці слова звучали як обітниця. Як обітниця на все життя. Всі моменти болю, втрат і переживань зникали, залишаючи тільки те, що має значення: їхнє теперішнє і майбутнє разом.

Всі гості навколо були схожі на тіні. Тільки Паша і Аня, їхні погляди, їхні серця билися в одному ритмі, в одному диханні. І в цей момент не було нічого важливішого за те, що вони тепер — одна команда. Паша відчував, як серце б’ється в грудях не просто від хвилювання, а від того, що в ньому нарешті була повна гармонія. Всі ті страждання і випробування, через які вони пройшли, здавались тепер чимось зовсім далеким, чимось, що вже не мало влади над ними. Вони були разом, вони пережили найскладніше, і тепер їхнє майбутнє належало тільки їм.