Розділ 31

Розділ 31

Від лиця Максима

Аня зайшла в кімнату, і я не міг не помітити, як змінена вона стала. Чорний костюм, який облягав її тіло і підкреслював кожну лінію, підкреслюючи її тонку талію, виглядав бездоганно. Підбори стукали по бетонній підлозі, і цей звук, здавалось, резонував із моїм серцем, яке так сильно билося. Вона була наче королева пітьми, і я не міг відвести погляд. Вона йшла, а я не міг позбутися думок, як все змінилось.

— Ну що, Максим? — її голос прозвучав, як морозний вітер, що охолоджує все навколо.

Її погляд був холодний, майже крижаний, і здавалося, що ці очі можуть розірвати тебе на частини, якщо захочуть. Очі, які я колись любив, які вперше зламали моє серце, і з якими я, здається, проводив ціле життя у своїх думках. Я вперше побачив в них сталь. Вперше відчув, що вони більше не належать мені.

Я пам'ятаю, коли ці очі палали пристрастю, коли в них було більше світла, ніж у всьому світі. Але зараз це були очі іншої людини. І я розумів, що це була не та Аня, яку я залишив два роки тому. Вона змінилася, і я був тому винен. Я пішов від неї, коли вона найбільше мене потребувала, а тепер переді мною стояла не та дівчина, яку я колись кохав. Тепер переді мною стояла жінка, яка була моїм кошмаром, жінка, яка мене ненавиділа.

Усередині мене бурлили емоції, і я усвідомлював, як багато я втратив. Але я не сказав цього в голос. Я не міг. Мої губи не могли вимовити те, що я відчував. Вона була тепер для мене чужою, і я це знав. Проте серце не обдуриш — воно продовжувало стукати за нею, за тією, кого я покинув. І зараз я зрозумів, що досі її кохаю, але це було марно.

Аня присіла навпички, наблизившись до мого обличчя, так близько, що я відчув її аромат — легкий, але водночас запаморочливий. Це був її парфум, який я колись любив, і який зараз здавався чужим, навіть обтяжливим. Її очі, холодні й безжальні, блиснули, як леза ножів. І хоча вона не сказала нічого, в її погляді я побачив усе. Це був погляд, якого я боявся, навіть коли ми були разом.

— Забудь, Максе, те, що ти знав про мене, — її голос прозвучав, як холодна буря. — Я не та дівчинка, яку ти лишив і знав. Тепер тут я вирішую, хто говорить, а хто мовчить. І той, хто не виконає того, що я хочу, того винесуть з цієї кімнати вперед ногами, лише.

Її слова пронизували, кожне з них було, наче постріл у голову. Вони залишали слід, який не можна було стерти. Вона була іншою, але навіть зараз, у своїй жорстокості, вона була неймовірно прекрасна. І це мене вбивало.

— Я знаю, я зробив помилку... — я почав, але вона не дозволила мені закінчити.

— Так, ти зробив помилку, — вона перебила мене, і її голос став ще холоднішим, її очі заблищали. — Але не тоді, коли ти мене покинув. За це я тобі вдячна. Ти показав, який ти гнилий в середині, а я зустріла справжнього чоловіка, якому не потрібно показувати, як до мене ставитись, який мене кохає.

Аня поглянула на Пашу, і її усмішка була така щира, що вона здавалась водночас і теплою, і болючою для мене.

— Насправді твоя помилка, Максе, що ти повернувся в моє життя. Ти почав працювати на моїх ворогів. І те, що через тебе помер мій брат Тарас… — її слова застигли в повітрі, важкі, як молоток, що б'є по серцю.

Я замовк, і в моєму серці з’явилась порожнеча, яку я не міг заповнити. Її слова ріжуть глибше за будь-яку рану.

Аня присіла навпички, наблизившись до мого обличчя, так близько, що я відчув її аромат — легкий, але водночас запаморочливий. Це був її парфум, який я колись любив, і який зараз здавався чужим, навіть обтяжливим. Її очі, холодні й безжальні, блиснули, як леза ножів. І хоча вона не сказала нічого, в її погляді я побачив усе. Це був погляд, якого я боявся, навіть коли ми були разом.

— Забудь, Максе, те, що ти знав про мене, — її голос прозвучав, як холодна буря. — Я не та дівчинка, яку ти лишив і знав. Тепер тут я вирішую, хто говорить, а хто мовчить. І той, хто не виконає того, що я хочу, того винесуть з цієї кімнати вперед ногами, лише.

Її слова пронизували, кожне з них було, наче постріл у голову. Вони залишали слід, який не можна було стерти. Вона була іншою, але навіть зараз, у своїй жорстокості, вона була неймовірно прекрасна. І це мене вбивало.

— Я знаю, я зробив помилку... — я почав, але вона не дозволила мені закінчити.

— Так, ти зробив помилку, — вона перебила мене, і її голос став ще холоднішим, її очі заблищали. — Але не тоді, коли ти мене покинув. За це я тобі вдячна. Ти показав, який ти гнилий в середині, а я зустріла справжнього чоловіка, якому не потрібно показувати, як до мене ставитись, який мене кохає.

Аня поглянула на Пашу, і її усмішка була така щира, що вона здавалась водночас і теплою, і болючою для мене.

— Насправді твоя помилка, Максе, що ти повернувся в моє життя. Ти почав працювати на моїх ворогів. І те, що через тебе помер мій брат Тарас… — її слова застигли в повітрі, важкі, як молоток, що б'є по серцю.

Я замовк, і в моєму серці з’явилась порожнеча, яку я не міг заповнити. Її слова ріжуть глибше за будь-яку рану. Слова Ані вдарили мене сильніше, ніж я міг уявити. Вона дивилась на мене, наче я був порожнім місцем — таким самим, як я почувався всередині. Все, що я міг зробити, це мовчати, бо ні одна моя заява не мала б значення перед її гнівом. І вона це знала.

— А тепер до справи, — її голос став різким, неначе лезо ножа, що прорізає тишу. Вона граційно піднялася з місця і стала між Владом і Пашею, вони оточили її, як два неприступні бастіони. Собака сіла біля її ніг, її хвіст затримався, а очі залишались спрямованими на мене, як на потенційну жертву.

Паша взяв її за руку і стиснув її, її погляд став м'якшим, але в очах не було жодної теплоти. Усмішка на її губах була схожа на обіцянку — обіцянку, яку я більше не мав жодного шансу виконати.