Розділ 28

Розділ 28

Від лиця Ані

Я мовчки сіла на диван у просторому холі компанії. Ніхто не звертав на мене уваги – звичайний одяг, невимушена поза, спокійний вираз обличчя. Працівники пробігали повз, занурені у свої справи, і жоден навіть не зупинився, щоб кинути на мене погляд. Для них я була новенькою, ще однією співробітницею, яка щойно вийшла на роботу.

— Ти чула? — дзвінкий голос дівчини поруч змусив мене насторожитися.

— Про що? — відповіла інша, з відтінком цікавості.

— Керівництво змінилося. Тепер власницею стала сестра Тараса і Влада.

— Серйозно? Я навіть не знала, що у них є сестра…

— Ось і я про це! Ніхто про неї нічого не знає. Кажуть, що вона взагалі без досвіду. Просто вискочка, якій раптом перепала компанія. Все, що будували її брати, вона зруйнує.

— Ох, не хотіла б я опинитися на її місці. Таку компанію вести – не жарти.

— Ну, подивимося, скільки вона протягне.

Я ледь помітно стисла кулаки. Мій погляд залишався незворушним, але всередині вирувала буря. Вони не знали, хто я. Не знали, що компанія завжди належала мені. Не знали, як я разом із Тарасом вибудовувала її з тіні. І тепер вони зневажливо говорять про мене, ніби я випадкова перешкода на їхньому шляху.

Я зробила глибокий вдих і піднялася. Час було показати, хто тут справжній господар.

Я рішуче пройшла коридором і відчинила двері до великої зали для нарад. Всі присутні обернулися, здивовані моєю появою. Я підійшла до голови столу, не вагаючись ні секунди.

— Вибачте, але у нас не день відкритих дверей. Сюди не мають заходити сторонні, — почувся знайомий голос. Макс. Мій колишній. Його погляд був сповнений зверхності.

Я зустріла його очі холодним поглядом і спокійно сказала:

— Тут лишній тільки ти, Максе. А я – власниця цієї компанії. Та сама, про яку ви говорите, що вона не має досвіду.

У залі запала тиша. Я бачила, як кілька людей зніяковіли, а деякі з цікавістю чекали, що буде далі.

— Ви всі думаєте, що я випадкова особа, що мені просто пощастило. Але ви навіть не підозрюєте, що всі ці роки я працювала в тіні. Всі доручення, які виконували мої брати, належали мені. І тепер, коли їх немає, я тут, щоб взяти кермо в свої руки.

Я розправила плечі і подивилася на кожного присутнього. Гра тільки починалася.

Раптом двері відчинилися знову, і до зали зайшов Влад. Його погляд ковзнув по мені, а потім зупинився на Максові.

— Вона говорить правду, — спокійно заявив він. — Це Аня, справжня власниця компанії. Всі ці роки вона працювала в тіні, а Тарас і я виконували її доручення. Тепер вона буде керувати офіційно.

Макс спохмурнів, його впевненість похитнулася. У залі знову запала тиша, цього разу більш напружена.

— Ви серйозно? — тихо, але з викликом запитав він.

— Абсолютно, — коротко відповів Влад. — І я раджу тобі прийняти це, Максе.

Я мовчки стояла, витримуючи його погляд. Гра тільки починалася. Я стояла перед довгим столом, уважно оглядаючи всіх присутніх. Вони дивилися на мене з різними виразами обличчя – подив, обережність, а дехто навіть із недовірою. Проте ніхто не насмілився поставити під сумнів моє право бути тут.

— Ми не будемо витрачати час на розмови про минуле, — почала я рівним голосом. — Компанія має працювати, і всі, хто дійсно зацікавлений у її майбутньому, залишаться. Я ціную професіоналізм і результат. Якщо хтось думає, що я не впораюся – у вас є шанс піти прямо зараз.

Я зробила паузу, очікуючи реакції. У відповідь – мовчання. Ніхто не рушив із місця.

— Чудово. Тоді почнемо, — коротко підсумувала я і розпочала нараду.

Збори тривали близько години. Ми обговорили ключові питання, розподілили обов’язки, розставили пріоритети. Коли я закінчила, присутні повільно почали розходитися, перемовляючись між собою.

Я вийшла з зали, прямуючи до свого нового кабінету. Коридор був порожнім, тиша навколо здавалася дивною після напруженої наради. І тут раптово відчула, як хтось міцно схопив мене за руку. Я різко обернулася.

— Це мав бути я, — низько прошипів Макс, нахиляючись ближче. Його очі палали злістю. — Я повинен був очолити компанію, а не ти. Ти навіть не уявляєш, яку помилку зробила.

Я холодно подивилася на нього, не смикаючись, не проявляючи слабкості.

— І що ж ти зробиш, Максе? — мій голос звучав рівно, без натяку на страх. — Будеш мені погрожувати?

Він стиснув зуби, його пальці ще сильніше стиснули моє зап’ястя.

— Я зроблю так, що ти пошкодуєш, що перейшла мені дорогу.

Я усміхнулася – повільно, ледь помітно.

— Милий, ти навіть не уявляєш, хто я така, — прошепотіла я, нахиляючись ближче, щоб тільки він міг почути. — І якщо комусь тут варто боятися, то точно не мені.

Макс на мить завмер, напружившись. Я різко висмикнула руку з його хватки і, не озираючись, продовжила шлях до свого кабінету. Гра тільки почалася, і я була готова до будь-якого наступного ходу.

*****

Я стояла в темному кабінеті, намагаючись зібрати всі розкидані думки. Тарас мертвий, і кожен день без нього ставав для мене все важчим. Я не могла спокійно сидіти, коли розуміла, що хтось із нашої команди може бути причетним до його смерті. Хтось із тих, кого ми вважали своїми, хтось, кому ми довіряли.

Влад сидів поруч, його руки були схрещені на грудях, а погляд спостерігав за моїми рухами. Він розумів, що це буде важко. Ми не могли залишити без уваги те, що сталося. І навіть те, що Паша не переставав підкреслювати, починало насторожувати мене.

— Я знайшов ще дещо, — Паша вийшов з тіні дверей і тримав телефон в руках. — Це не просто випадкові витоки інформації. Це систематична передача даних.

Моє серце пропустило кілька ударів. Вся атмосфера в кабінеті наповнилась тривогою. Я взяла телефон, розгортаючи документи, що він мені показував. На екрані було все чітко видно — витік даних із серйозних нарад, планів, контрактів. Все це передавалося нашими співробітниками до наших конкурентів, і це не виглядало як випадковість.