Розділ 25

Розділ 25

Від лиця автора

Паша прийшов раніше раніше, ніж раніше. Аня саме сиділа на кухні, закінчуючи перевіряти список для наступного майстер-класу. Почувши звук ключів у дверях, вона виглянула в коридор.

— Ти сьогодні рано, — усміхнулася вона, витираючи руки рушником.

— Так, вирішив завершити справи швидше, — відповів Паша, знімаючи куртку. очі його блищали, але вираз обличчя видавав якусь внутрішню напругу.

— Щось сталося? — з цікавістю запитала Аня.

— Ні, просто... У мене є пропозиція.

Він зробив паузу, і Аня помітила, як він трохи нервує.

— Пропозиція? — перепитала вона, трохи насторожено усміхаючись.

— Підеш зі мною в кіно? — швидко запитав Паша, опустивши руки в кишені.

Аня здивовано підняла брови.

— У кіно?

— Ну так. Я подумав, що давно ми в кіно не ходили. Занурилися в рутину, ти працюєш, я працюю... Треба ж якось змінити обстановку. Що скажеш?

Аня задумалася на мить, але потім розсміялася.

— Ти так офіційно це сказав, наче пропонуєш щось дуже серйозне.

— А для мене це серйозно, — зітхнув Паша, але на його обличчі заграла усмішка.

— Добре, я піду. Який фільм?

— Це сюрприз, — хитро відповів він. — Але обіцяю, тобі подобається.

— Сюрприз? Ой добре. Тоді мені інший вдягнути щось особливе, раз це так серйозно, — пожартувала Аня.

— Можеш вдягнути сукню, — тихо додав Паша, ніби мимохідь.

Вона помітила, як він на мить опустив очі, і це видалося їй дуже милим.

— Сукню? Це ти зараз натякаєш, чи я справді маю вдягнути щось святкове?

— Ну, як мінімум, це не буде звичайний похід у кіно, — відповів він, знову піднявши на неї очі.

— Гаразд, тоді зачекай, — посміхнулася вона, прямуючи до кімнати. — Тільки попереджаю: якщо фільм виявиться жахливим, ти віддуваєшся.

— Домовились, — відповів Паша, проводячи її поглядом.

Аня, приміряючи нову сукню перед дзеркалом, подумала, що трохи свята справді не завадить. Червоного кольору, простого крою, але елегантна, вона ідеально підкреслювала її фігуру. Їй просто хотілося почуватися особливою, навіть якщо це вечір у кіно.

Коли Паша прийшов її забирати, він виглядав трохи напруженим. Але, побачивши Аню, його обличчя осяяла щира усмішка.

— Ти сьогодні... просто неймовірна, — сказав він, подаючи їй великий букет фіолетових лілій.

Аня здивовано усміхнулася.

— Лілії? Це ж мої улюблені. Як ти здогадався?

— А я уважний, — відповів Паша, хоча в його голосі відчувалася легка хвилювання.

Дорогою до кінотеатру вони розмовляли, як завжди, про дрібниці: роботу, майстер-класи, які проводила Аня, і плани на вихідні. Але щось у поведінці Паші її насторожувало. Він був якимось задумливим, іноді відповідав на її запитання із запізненням або коротко, що для нього було зовсім не властиво.

— Ти в порядку? — нарешті запитала вона, коли вони переходили дорогу.

— Що? Так, звісно, ​​— швидко відповів він, намагаючись зобразити усмішку.

— Ти певен? Бо ти сьогодні якийсь не такий.

Паша зупинився, подівся на неї і глибоко вдихнув.

— Я просто хочу, щоб цей вечір став особливим.

Аня здивовано зупинилася, поглянула на нього уважніше, але нічого не сказала.

— Паша, що відбувається? Це якесь свято?

— Ти все побачиш, — загадково відповів він, беручи її за руку.

Аня не знала, що чекати, але її серце почало битися швидше.

Як тільки зала охопила темряву, Аня зручно вмостилася в кріслі, очікуючи початок фільму. Але знайомих титрів вона побачила щось зовсім інше. На екрані з'являються їхні спільні фото: перший день, коли вони познайомилися в школі, смішні моменти з майстер-класів, прогулянки, поїздка на дачу. Аня здивовано подивилася на Пашу, але він сидів, схилившись вперед, і його обличчя було в напруженій усмішці.

— Що це? — тихо запитала вона, але він лише загадково кивнув у бік екрану.

Далі пішли короткі відео, які вона навіть не здогадувалась, що хтось знімав. Віка, яка з посмішкою розповідає на камеру, як Аня вчила її малювати. Їхній похід у парк, де Паша потай зняв, як вона зміюється з його жартів. А потім відео, де вона засинає в машині після довгої прогулянки, а знімав її й шепотів на камеру:

— Ви тільки гляньте, яка вона красива навіть уві сні.

Аня відчула, як її щоки запалали.

На екрані з'явився сам Паша. Він стояв десь на терасі, вітер грався його волоссям.

— Аню, — почав він, і в його голосі булочки тепла, що в неї аж защемило серце. — Ти стала для мене більше, ніж просто кохана. Ти моя підтримка, мій найкращий друг, моє натхнення. Я ніколи не думав, що зустріну когось, хто так змінив би моє життя.

На екрані кадри змінилися на відео, де він стоїть із ліліями в руках.

— Ти вмієш знаходити красу навіть у найпростіших речах, як ці квіти. І так само ти зробила красивим моє життя.

Паша на відео на мить замовк, зібравшись із думкою, а потім сказав:

— Тож, Аню, у мене одне питання...

Екран згас, а зала наповнилася тишею. Аня повернулася до Паші, і в цей момент він уже стояв перед нею, на одній коліні.

У руках він тримав невелику коробочку, яку відкриває, демонструючи витончену каблучку.

— Ти вийдеш за мене? — запитав він, дивлячись їй прямо в очі.

На мить усе навколо немов завмерло. Аня відчула, як сльози навертаються на очі, але це були сльози щастя.

— Так, — прошепотіла вона, а потім повторила голосніше: — Так, я вийду за тебе!

Паша з полегшенням і радістю усміхнулась, надів каблучку їй на палець і підвівся, щоб обійняти її. У цей момент у залі знову загорілося світло, і вона вибухнула оплескми, люди уміхались і аплодували з різних кутків почулися радісні вигуки:

— Вітаємо!