Розділ 17

Розділ 17

Від лиця Ані

Макс, усе ще вдаючи ображеного, відклав шматок піци й театрально звернувся до мене:

— Ти ж казала, що не будеш мене бити! Але ж била!

Я ледь стримувала сміх, але Карина не витримала першою:

— О, класика жанру! Якби я отримала гривню кожного разу, коли чула це від своєї мами, була б мільйонеркою!

— Це правда, — додала я, усміхаючись. — У нашій родині ця фраза означала тільки одне: ховайся, хто може, бо всім хана!

Карина, втираючи сльози від сміху, подивилася на Макса:

— Максе, якщо жінка говорить, що бити не буде, значить, біжи куди бачиш відразу. Ти просто недооцінив час.

— Я й не усвідомлював, що у вашій родині це майже бойовий клич, — Макс похитав головою, ховаючи усмішку.

— Тепер підозрюєш, — підколола його Таня, підморгуючи.

Макс підняв руки, ніби здався:

— Зрозумів. Аня, я зробив висновки. Наступного разу не повірю, навіть якщо це скажеш найбільшим мирним тоном у світі.

Я відкинулася на спинку стільця й усміхнулася:

— Не хвилюйся, Максе. Наступного разу ти просто не встигнеш втекти.

Усі знову засміялися, а Макс, ударяючи головою, сказав:

— Мені страшно. Можна я піду на кухню ховатися?

— Можеш, але знай — ми тебе все одно знайдемо, — відповіла Карина, знову вибухаючи сміхом.

Макс, усе ще вдаючи ображеного, відклав шматок піци й театрально звернувся до мене:

— Ти ж казала, що не будеш мене бити! Але ж біла!

Я ледь стримувала сміх, але Карина не витримала першою:

— О, класика жанру! Якби я отримала гривню кожного разу, коли чула це від своєї мами, була б мільйонеркою!

— Це правда, — додала я, усміхаючись. — У нашій родині ця фраза означала тільки одне: ховайся, хто може, бо всім хана!

Карина, втираючи сльози від сміху, подивилася на Макса:

— Максе, якщо жінка говорить, що бити не буде, значте, бігай відразу. Ти просто недооцінив час.

— Я й не усвідомлював, що у вашій родині це майже бойовий клич, — Макс похитав головою, ховаючи усмішку.

— Тепер підозрюєш, — підколола його Таня, підморгуючи.

Макс підняв руки, ніби здався:

— Зрозумів. Аня, я зробив висновки. Наступного разу не повірю, навіть якщо це скажеш найбільшим мирним тоном у світі.

Я відкинулася на спинку стільця й усміхнулася:

— Не хвилюйся, Максе. Наступного разу ти просто не встигнеш втекти.

Усі знову засміялися, а Макс, ударяючи головою, сказав:

— Мені страшно. Можна я піду на кухню ховатися?

— Можеш, але знай — ми тебе все одно знайдемо, — відповіла Карина, знову вибухаючи сміхом.

Макс відкинувся на стіл, притулившись до спинки, і зітхнув, наче вже здався, але його погляд був сповнений швидкості. Він підняв чашку з чаєм і зробив великий ковток, ніби заповнюючи паузу. Потім тихо промовив, трохи жартівливо:

— Взагалі-то я вже припускав, що зі мною так буде. Я ж слухав вашої історії про маму! Тільки спочатку не вірив, що жінки можуть так дивно висловлюватися…

— Тільки дивно?! — засміялася я. — Це ще м'яко сказано. Максе, коли чуєш таке слово, краще не ризикувати. Це ж прямий натяк на майбутнє, тебе просто попереджають.

— Звичайно, — кивнула Карина, — а якщо ще й додасться такий спокійний тон, то взагалі все ясно! Зразу бігти і ховатися. Бо далі буде тільки гірше.

Макс покрутив у руках ложку, а потім швидко підморгнув:

— Отже, я знаю, що тепер кожна з вас — моя мама?

— Точно! — в один голос відповіли ми з дівчатами.

Макс голосно сміявся, поки продовжував жувати шматок піци, а ми разом із Каринам і Танею тільки підколювали його далі. Він уже здавався беззахисним перед нами, але все одно намагався тримати обличчя.

Згодом ми переходили до інших розмов, про майбутні плани, що будемо робити на вихідних. Але я не могла не помітити, як Макс час від часу відводив погляд у мій бік, немов важливо спостерігав за мною. Я ледь стримувала усмішку, розуміючи, що і його, і мене чекають нові моменти, які потрібно буде пережити разом.

Після довгого вечірнього посиденьок і жартиків, що не припинялися, дійшли до теми ночівлі. Спочатку все розслаблено сміялися, але коли справа дійшла до вибору місць для сну, почалися веселощі. Друзі продовжували сидіти, розслаблено спілкуючись, сміючись і жартуючи. Після декількох годин веселощів і танців під музику, стало зрозуміло, що вирішили залишитися тут усі, ночувати у квартирі Карини з Андрієм.

Макс, тримаючи вигляд невимушеного і спокійного, підвівся і зручно розташувався на дивані. Він вже знав, що місце для нього знайдеться, хоча трохи нервував, адже знав — ніч буде довгою і жарти не скінчаться.

Але я з тихим усміхом просто спостерігала за ним. Зовсім несподівано підвелася і підійшла до дивану, де Макс вже почав розкладатися. Тихо сказала:

— А знаєш що, я подумала… а ти тут не спатимеш.

Макс з подивом поглянув на мене, підняв брови, але ще не зрозумів, що до чого. Він лише простягнув руку, щоб потягнути ковдру до себе.

— Ну що ж… буде біля мене спати Таня. — додала я спокійно, але з легким жартівливим підтекстом.

Макс здивовано подивився на мене, а потім швидко змінив вираз обличчя на здивування з іронією. Він ще трохи подумав, наче хоче заперечити, але в той же момент усвідомив — сперечатися безглуздо. Вигляд у мене був цілком рішучий.

Тоді я з легкістю, але впевнено спихнути його з дивану. Він спочатку ще пробував трохи пручатися, але я вже дала зрозуміти, що не жартую. Повільно спустився на підлогу, трохи розгублено дивлячись на мене і на Таню, яка сиділа неподалік, всміхаючись і обіймала подушку.

— А де ж мені спати тоді?

— На балконі,— відповіла Карина.