Розділ 16

Розділ 16

Від лиця автора

Таня з Андрієм і Карина стояли поруч, мовчки спостерігаючи, як Аня різко підвелася з лавочки, у неї змінювався вираз обличчя — від смутку до люті. Вона стискала телефон в руці так сильно, що пальці побіліли.

— Що ж ти робиш? — ледь прошепотіла Карина, коли Аня різко пішла вперед, не зважаючи на нікого. Її кроки були впевнені й швидкі. — Куди ти?!

— Йому хана буде! — проговорила крізь зуби Аня, її голос звучав так різко, що всі троє відсахнулися. Вона навіть не озиралася назад. — Хай знає, що я не зламаюся!

— Аня, зупинись! — гукнув Андрій, простягаючи руку до неї, але вона відштовхнула його гнівним рухом.

— Не заважайте мені! — голос Ані відрізався як холодна лезова стріла. Вона вже була майже на підході до місця, де ми завжди зустрічались з Максом.

Її обличчя спотворилося гнівом, і вона стала наче зовсім іншим — сильною і невпокореною. Той погляд, який був сповнений турботи і любові, тепер перетворився на лють, що не збиралась відступати.

Таня схопила мене за руку, намагаючись зупинити, але Аня просто вирвалася.

— Це не нормально! Вона ж зла! Їй зараз треба заспокоїтись! — Таня голосно кричала, але Аня не зупинилась. В її очах було щось таке, що не дозволяло спинити її.

— Вона не така! Їй треба просто пояснити! — Андрій вже підбігав, і разом з Танєю намагалися затримати Аню, але вона виривалася з їхніх обіймів, наче в неї вселився демон.

Карина стояла осторонь, мовчазно спостерігаючи за всім цим. Її очі були вражені, адже такої Ані вона ще ніколи не бачила.

— Я сказала, не заважайте мені! — голос Ані став ще рішучішим, і з її рухів було видно — вона не зупиниться. Вона просто знищить все на своєму шляху, щоб дістатися до Макса.

Друзі стояли, безсилі щось змінити. Відчуття безвиході наповнювало їх, адже перед ними була не та дівчина, яку вони знали. Це була людина, яка була готова пройти крізь будь-яке зло, щоб просто дістати відповіді. Аня йшла швидким кроком, її серце билося стрімко від гніву і образи. Вона не оберталася, навіть коли друзі лишилися далеко позаду — їхні голоси вже не могли її наздогнати. В руці вона стискала телефон і з кожним наступним повідомленням її гнів тільки розгорявся ще більше. По дорозі вона відправляла максу повідомлення

"Я тебе довбайоб йобну зара" — та Макс не повірив що це Аня, і подумав що це її близька подруга Таня.

"Таня віддай Ані телефон, вона сама може писати" — те, що Максим не повіриш, що пише вона, ї більше розізлило.

"Ти тупе чи що, яка Таня, це пишу"

"Хай Аня пише САМА останнє слово"—  Аня почала відправляти голосові злим дуже голосом

"Радій, ти викликав сатану, молись, може чимось допоможе", — написала вона злим і агресивним голосом.

Макс, який ще не встиг вийти з шоку від її попереднього повідомлення, здивувався і злякався.

«Ого, перший раз в мене таке», — написав він, намагаючись якось врівноважити ситуацію.

Але Аня не зупинялася. Її пальці швидко друкували нові слова:

“Молись, скотина ти двохметрова, починай писати бляха заповіт, бо тобі сука жопа!”

Макс відчула, як холод пройшовся по його спині. Його серце почало калатати сильніше. Від її слів і тони голосу йому стало нестерпно страшно — такого раніше ніколи не було.

“Я то вже поняв, мені ще ніколи не було так страшно від твого голосу і ітонації”, — відповів він з острахом у кожному слові.

Аня ж не зупинялася, її гнів проймався в кожному рядку, кожному повідомленні:

“В тебе є 5 хв щоб вийти на вулицю.”

Це було останнє повідомлення. Її пальці зупинилися, і вона дивилася на екран, чекала на відповідь.

Макс, зляканий її рішучістю і тоном, швидко схопився, наче щось підказало йому, що час вибору настав. Його руки були липкими від поту, коли він набрав відповідь:

“Я вже зрозумів… добре, добре, я буду через 5 хвилин.”

Андрій, Карина і Таня майже наздогнали Аню, але раптом їхні кроки перервав гучний і різкий голос Ані, що прозвучав ззаду:

— “Іди сюди, сука!”

Зніяковілі, вони обернулися в той момент, коли побачили Аню, що швидко наближалася до під’їзду. Вона йшла впевнено, її кроки були злі, а очі палаючі від гніву. Друзі не встигли зрозуміти, що сталося, як двері під’їзду раптово відкрилися.

Макс стояв там — його погляд перетнувся з Ані. Побачивши її, він миттю закрив двері назад, наче й не було нічого. Макс ніби відчув її гнів і в той самий момент рвонув з місця — наче побачив, що відкрити двері знову не вдасться. Він, як ошпарений, кинувся до дитячого майданчика, що був неподалік. Аня затрималася на мить біля під’їзду, а потім з ревом кинулася вперед швидким кроком, немов намагаючись прорватися всередину.

Вона йшла швидким, наполегливим кроком за ним, її пальці вже стискали кулаки.
— “Стривай, бляха, стривай!” — кричала вона вже на весь майданчик. (Добре що вже було пізно, і нікого там не було)

Аня безпощадно гналася за Максом, немов намагалася впіймати його за щось страшне і невідворотне. Вона не зупинялася, не здавалася, тільки швидше йшла за ним, з кожним кроком її крик ставав голосніше:

— “Стривай, сука, ти не втечеш!”

Макс, наче злякавшись її погоні, бігав по дитячому майданчику, намагаючись уникнути її, хоча й виглядав беззахисно перед її наполегливістю. Його ноги швидко бігли по землі, але він був майже два метри заввишки, і навіть з такою перевагою у рості він виглядав безпорадним перед маленькою, енергійною Анею.

Збоку друзі — Андрій, Карина і Таня — спостерігали за цим дивним видовищем, з легким сміхом і здивуванням на обличчях. Дівчина, яка ледве сягала до його плечей, ганяє того, кого інші бояться навіть погляду — виглядало абсурдно, та водночас неймовірно потужно.