Розділ 13

Розділ 13

Від лиця Максима

Я не міг не посміхатися, думаючи про все, що сталося за останні кілька днів. Від того моменту, як ми стали парою, моє життя, здавалося, змінилося. Все стало яскравішим, легшим, і я почав розуміти, наскільки важливо мати поряд людину, яка тебе розуміє, підтримує і не боїться бути самою собою.

Я сів на ліжко, відкинувшись на подушку, і знову подумав про Аню. Вона — це не просто дівчина, це частина мого світу, і кожен день з нею — це нове відкриття. Я ніколи не міг би уявити, що мені так пощастити знайти таку людину.

Вона так легко увійшла в моє життя, що я навіть не помітив, як це сталося. Від першого погляду я відчув якусь незбагненну зв’язок, а тепер ми разом, кожен день відкриваючи один одного, усміхаючись, дуркуючи й просто насолоджуючись шкірною міттю.

Коли я дивився на неї, коли ми гуляли по парку або просто сиділи разом у кафе, я усвідомив

І я був такий вдячний, що Аня — моя дівчина. Той факт, що вона погодилася бути зі мною, був для мене справжнім подарунком. Вона не просто підтримувала мене в усьому, але й робила мене кращим, надихала на нові ідеї та дарувала мені надію. Я був щасливий, і це все завдяки їй.

Я посміхнувся, згадуючи наші останні моменти разом. Можливо, я ще не скажу їй цими словами, але в середині себе я точно знаю: я готовий бути з нею, і я не хочу.

Вона стала для мене не просто дівчиною, а чимось значно більшим — моєю підтримкою, моїм другим, моїм світом. Кожен момент з нею був першим, і я розумів, що хочу я зробити у майбутньому, я хочу бути

Я згадував, як ми сміялися разом, як обговорювали будні речі, як під час наших прогулянок по місту чи в парку ми просто були собою — не треба було ні масок, ні притворств. Я міг бути з нею щирим, і це давало мені впевненість. Вона зрозуміла мене, навіть коли я не говорив зайвих слів.

Ваша посмішка — це те, що завжди змушувало мене почуватися спокійно, навіть коли навколо все було не так, як я хотів би. А її серйозні погляди, коли ми обговорювали щось важливе, давали мені відчуття, що я не сам у своїх думках.

І ось тепер ми знову разом, після всіх тих моментів нерішучості і сумнівів. Аня — це те, що я шукав усе своє життя, навіть не усвідомлюю

І яв обіцяв — собі не втратити її. Сьогодні, завтра і кожен наступний день, я буду намагатися бути

Моя дівчина... Аня. Як добре це звучить.

З Андрієм ми ще не були дуже близькими, але спільні моменти, навіть такі прості, як допомога з переїздом або обговорення нових ідей, зробили наші стосунки міцнішими. Він — тип того друга, з яким можна розслабитись, посміятись і поговорити про щось важливе. Я відчував, що ми з ним на одній хвилі, і наші спільні жарти чи коментарі про життя виявляли, наскільки добре ми порозумілися.

А Карина... Карина була особливою. Вона завжди підбадьорювала і підтримувала, навіть коли ситуація здавалася трохи складною. Як тільки ми завантажили машину, вона, як завжди, здивувала своїм гумором і енергією, роблячи навіть звичайні справи веселими. Я завжди цінував її компанію.

Вони стали для мене ніби своєрідною підтримкою. Разом ми багато пережили, навіть просто сміючись над дрібницями. Вони стали для мене частиною моєї команди, частиною мого кола довіри. Це не були просто друзі, це були люди, з якими можна було бути самим собою, і це важливо.

З кожним новим досвідом, який я переживав з ними, я розумів, що хоча ми всі різні, разом ми створюємо щось справжнє. І навіть коли виникали невеликі непорозуміння або труднощі, ми все одно разом вирішували їх. Тому що справжні друзі — це не ті, хто завжди має бути з тобою, а ті, хто підтримує, коли це потрібно.

Я згадував той момент, коли Аня, після кількох раундів гри в навушниках, просто посміхнувшись, назвала мене "котиком". Це було так несподівано і мило, що я не міг не усміхнутися. Ми всі сміялися, а я ще більше здивувався, коли побачив, як Аня намагається триматися серйозно, але в її очах світилася така веселка. Я відчув, як теплішає моя душа.

Те слово "котик" стало таким символом чогось м'якого і затишного, і хоч ми й жартували, цей маленький момент просто закарбувався в моїй пам'яті. Для мене це не було просто жаргоном чи милосердним зверненням — це був той самий момент, коли ми з Анею зрозуміли, наскільки нам комфортно.

Я усвідомлював, що ці маленькі жести, подібні до того, коли вона просто жартує або називає мене котиком, насправді багато чого означає. Це був ще один крок до того, щоб ми стали ближчими.

Я прокинувся рано вранці і відразу почав збиратися на роботу. Перш за все, зробив чашку собі кави — вона завжди допомагала встати на ноги і налаштуватися на робочий день.

Сьогодні ми з Анею мали закінчити проект для дітей. Це для мене завжди цікаво. Мені завжди подобається, як Аня залишається до всього, особливо коли мова йде про комфорт і безпеку. Вона також захоплюється цими деталями! Згадав, як ми разом думали, як зробити дизайн, щоб маленькому було не тільки цікаво, але й зручно. Вона ж завжди пропонує якісь нестандартні рішення, які надають атмосферу.

Я просто радий, що маю можливість працювати з нею. Це навіть не просто робота. Кожен проект з Анею — це як спільний процес, де ти можеш не тільки втілювати свої ідеї, а й чути її думки, які часто бувають дійсно оригінальними. Я згадував як ми щось давно обговорювали кольори, форми, як створити простір для дітей, який буде і безпечний, і приємний для них. А її погляд на все це... справжнє натхнення.