Розділ 5

Від імені Ані

Ранок після святкування був не найкращим. Я прокинулася від шуму будильника і відчула, що голова гудить, наче після марафону. Намагаючись повернутися до нормального стану, я просто лежала, дивлячись у стелю, коли до кімнати увірвалася Карина.

— Ну привіт, міс святкування, — промовила вона з усмішкою, сперлася на двері й уважно мене розглядала. — Як там почувається наша зірка вечора?

Я скосила на неї погляд і тихо зітхнула:
— Карина, припини...

Вона засміялася, підійшла ближче і сіла на край мого ліжка.
— Ой, подивіться на цю бідолашну! Нічого страшного, це лише наслідки гарного святкування. Схоже, ти добре розважилася, якщо тепер виглядаєш, як бійця після важкого бою.

Я скрутилася в клубок, намагаючись приховати свою розпатлану зачіску й бліде обличчя.
— Не смішно, — пробурмотіла я. — Просто вчора було трохи забагато веселощів.

Карина засміялася ще голосніше:
— "Трохи"? Ти танцювала так, ніби це твоя остання вечірка в житті! Таня навіть пожартувала, що тобі можна на конкурс відправлятися.

Я закотила очі, але не втрималася від посмішки. Карина завжди знала, як підняти настрій, навіть коли мені було не дуже.
— Добре, вистачить знущатися. Принеси води, будь ласка, і дай трохи часу, щоб зібратися.

— Звісно, ваша величносте, — відповіла вона, вклонившись, і вирушила на кухню.

Я полежала ще хвилину, потім піднялася і попрямувала до дзеркала. Так, виглядала я не дуже. Але нічого, це лише початок нового дня. Я на мить задумалася, який сьогодні день. Понеділок. Лабораторні роботи, а потім мій перший робочий день. Від цієї думки мене накрила хвиля хвилювання і легкого захоплення.

Потягнувшись до телефону, я побачила кілька повідомлень у чаті від Карини:
"Не забудь, що сьогодні лаби. Потрібно взяти халати!"
"Аня, ти точно візьмеш?"
Я швидко відповіла: "Візьму, не хвилюйся", і вилізла з ліжка.

Першим ділом — душ. Холодна вода трохи привела мене до тями після вчорашнього святкування. Довге волосся розчесала і залишила сушитися природним чином, тільки трохи пригладила локони, щоб вони виглядали охайно.

Обрала щось практичне й тепле. Надягнула темно-сині вузькі джинси, м’який в’язаний светр кольору глибокого вина, а зверху додала подовжену пухову куртку кольору хакі. На ноги — зручні чорні черевики, щоб не замерзнути.

Зібравши в сумку лабораторний халат, ноутбук і конспекти, ще раз перевірила, чи взяла з собою все необхідне для роботи: блокнот, ручку і папку з документами.

— Ань, ти вже готова? — вигукнула Карина з коридору.

— Майже! — відповіла я, підхопивши сумку і кидаючи останній погляд у дзеркало. Ми пройшлися швидким кроком до університетського корпусу. В повітрі ще відчувався мороз, а я почувала себе ніби трохи не на своєму місці — після вчорашніх веселощів потрібно було налаштуватися на зовсім інший лад.

Коли ми зайшли до корпусу, Таня вже чекала біля аудиторії. Вона виглядала, як завжди, стильно: вузькі чорні джинси, об’ємний білий светр і довге пальто, яке підкреслювало її вишуканий стиль.

— Привіт, дівчата! — махнула вона рукою, побачивши нас. — Я думала, ви померли після вчорашнього.

— Ми живиє, ну точніше одна да, а друга скоро воскресне, — пожартувала Карина, ховаючи руки в кишені свого пальта.

— Ну що, готові до лаб першого робочого дня? — запитала Таня, кинувши погляд на нас.

Я кивнула, хоча всередині вже відчувала хвилювання через роботу. Але знала, що впораюся. Пари після вчорашнього святкування — це завжди пригода. Я сіла за свою звичну парту, намагаючись виглядати максимально зібраною, хоча мозок ще не увімкнувся повністю. Карина вже чекала на мене, зі своєю звичною усмішкою, але цього разу вона була явно хитрувата.

— Ну що, як там голова? — тихенько запитала вона, ледь стримуючи сміх.

— Як після танцювального марафону і кількох коктейлів, — відповіла я, ховаючись за конспектом.

— Це ти ще легко відбулася, — додала вона. — Я дивуюсь як у тебе ноги після вчорашніх підборів досі хочуть рухатися.

Першою була лабораторна з хімії. Я сиділа над пробіркою, дивлячись на неї так, ніби вона могла відповісти на всі мої запитання.

— Аня, ти додаєш розчин чи просто медитуєш над ним? — жартувала одногрупниця і староста Ліля.

— Я контролюю процес, — відрізала я, намагаючись виглядати професійно, але трохи розлила реактив, через що викладач суворо поглянув у мій бік.

Карина не витримала і тихо захихотіла:
— Ань, ти як завжди у своїй стихії.

— Зате ефектно, — відповіла я, дивлячись, як пробірка тепер красиво піниться.

На лекції з економіки стало гірше. Викладачка монотонно читала свій конспект, і кожне її слово відбивалося у моїй голові, ніби від порожньої кімнати. Карина штовхнула мене ліктем:
— Ань, ти слухаєш?

— Ага, слухаю… про… щось важливе. — Я намагалася знайти хоч якийсь сенс у записаному тексті, але мозок категорично відмовлявся працювати.

Карина ледь стримувала сміх. Вона написала в чат з Танею:
"Аня, не забувай дихати. Це допомагає зосередитися."

— Університет — це виживання, — тихо сказала я, коли лекція нарешті завершилася.