Пролог

Вона грала словами, як мелодією,

зачіпаючи його найслабкіші струни.

Її спокійна усмішка зводила його з розуму,

адже він зрозумів

вона сильніша без нього.

 Lii Flower

Пролог

Тихий вечір розливається по затишному кафе, аромат кави та зеленого чаю кружляв навколо. Кафе було затишним і сповненим тихих розмов та м'якого світла. Аня сиділа за столиком поряд з вікном, поруч - її подруга. Вони обговорювали щось важливе, сміялися над жартами і насолоджувалися моментом. Але все змінилося за мить.

Він увійшов, час ніби завмер. Його очі зустрілися з її поглядом — неначе нічого не змінилося. Знову те саме вираз обличчя, яке колись завдавало болю. Вона не змогла стримати себе. Вона ж колись його кохала, але то була її остання спроба повірити в слова, а не вчинки.

Подруга підбадьорливо стиснула її руку, мовляв, "не звертай уваги". Та він помітив їх. Не питаючи дозволу, він підійшов до столу та сів, зухвало усміхнувся і промовив:

– О, дивись, хто тут. Жива, як бачу, — промовив він із усмішкою, яка більше нагадувала отруту. — А я вже думав, ти справді зробиш це тоді. Але, мабуть, ти навіть на це не здатна.

Слова вдарили сильніше, ніж вона очікувала. Її подруга шоковано дивилася на нього, але не встигла нічого сказати. Вона підвелася різко, майже перекинувши чашку кави.

– Я ненавиджу тебе! — вигукнула вона, не стримуючи себе.

Її голос звучав голосно, майже розірвав цей затишний простір. Люди обернулися, хтось перешіптувався. Але їй було байдуже. Її очі блищали, а голос тріщав від емоцій:

– Краще б я ніколи не влаштовувалась на ту роботу і не зустрічала тебе! Краще б я тоді дійсно зробила це, ніж дозволила тобі зруйнувати моє життя, козел!

Вона схопила сумку і вибігла з кафе. Подруга кинулася за нею, а він залишився стояти, розгублений тим, що вона сказала.

Дощ почав накрапати на вікна, але це вже не мало значення. Минуле, яке вони так намагалася забути, не відпускало їх від себе,  поверталось з новою силою...