Розділ 22.

Він не хоче, щоб вона вбивала його дитину.

Ні, не його ... "свою дитину" - так він сказав. Не «мого» чи «нашого». 

— Але це моє рішення.Чи хочеш піти до суду, де перекопають усе твоє минуле, сьогодення та майбутнє, га? 

— Мелісо,прошу тебе, не піддавайся болю та злості, які зараз відчуваєш. Повір, я знаю, як тобі важко. Але будь-яке життя – скарб, даний нам згори. І ми повинні цінувати кожен вдих… Я повернувся, бо ти мені дорога. І ця дитина нічого не змінює. 

Знову Ніколасс відокремлює себе від малюка.

– Те, що ми його не планували, зовсім не є катастрофою. Я багата людина, Меліс. Я забезпечу тобі та дитині багате життя до кінця ваших днів.

Ах, ось воно що! Відкупитись вирішив!

– І ми купимо будинок, де буде багато кімнат. – Ніколасса так хвилювало її мовчання, що він говорив швидше, ніж звичайно. — Зручніше, ніж твій будинок. І безпечніше мого пентхауса. І тобі не доведеться більше соромитись, якщо ти попросиш мене залишитися на ніч…

Якщо… це безглузде «якщо»… І чому Ніколасс пропонує все це тепер, коли вже надто пізно? Ах, ось би він запропонував їй кохання. Тоді вона повелася б по-іншому. Але тепер все це байдуже.

Меліса ривком відчинила вхідні двері.

– Геть! 

— Мелісо, я лише намагався пояснити… 

— Забирайся з мого будинку! – закричала дівчина. Вона хотіла додати, що не хоче ніколи більше бачити його, але це занадто передбачувано, до того ж і неправда. 

— Добре, будь по-твоєму. Але я не зникну. І ти не покинеш Ойстер-Біч, поки ми не вирішимо всі проблеми. Разом. Не окремо. Тому що ця дитина така ж частина мене, як і ти, і... за два роки ти теж стала частиною мене...

Меліса поклялася бути з Ніколасом чесною у всьому, а тепер вчинила з невиправданою жорстокістю. Вона дозволила йому піти з думкою, що у неї під серцем росте його малюк.

До самого вечора Меліса неспокійно металася по дому, смикаючи своє волосся, ніби таким дивним чином могла позбутися гнітючого почуття провини. Вона взяла із собою на веранду чергову порцію кофеїну. Її погляд мимоволі зупинився на вікнах кабінету Ніколасса. Там горіло світло. Штори не були задерті. У кімнаті видався самотній чоловік.

Дівчина залишила на столі недопиту каву, нагодувала кішку і вирушила до Ніколасса.

Він так швидко відчинив двері, що Меліса подумала - він бачив, як вона йшла до нього. Тільки на порозі його будинку дівчина зрозуміла, що не переодяглася. Її вбрання досі було у піску. 

— Проходь.

Але Меліса не ворухнулася.

– Дитини немає. - Вона ледве чула свої слова, заглушені биттям серця. 

— Що, вибач? - Ніколасс ніби не вірив своїм вухам.

– Дитини немає, – повторила дівчина. – Лікар підтвердив це. Я не вагітна. Ось що я мала на увазі, говорячи про помилку. Тож можеш перестати хвилюватись. Нам нема чого вирішувати. Я прийшла, щоб повідомити це.

— О ні, ти так просто не втечеш. - Ніколасс ривком втяг її в будинок, коли Меліса зібралася повернутися до себе. Його руки притиснули її до стіни. – Я не розумію. Поясни, Мелісо. Результат тесту хибний? І твій власний гінеколог нічого не помітив? Значить, ти ніколи не була вагітною?

– Лікар сказала, таке трапляється. 

— Але ти була така впевнена. - Його руки безвольно опустилися.

– Так… але, як виявилося, я все вигадала…

– Мені шкода. – Голос Ніколасса звучав надзвичайно ніжно.

– Чому? Ти не хотів дитину… 

— Не через малюка. Мені шкода тебе. Це така втрата! Ти ж не вдавала, Мелісо. Всі ці тижні ти вірила, що всередині тебе росте моя дитина.

Дівчина закусила губу. Вона не змогла стримати сліз. Ніколасс обійняв дівчину, притискаючи себе так міцно, ніби хотів розділити її біль. Він цілував її. Ніжно, обережно, наче боячись злякати. А вона плакала в його обіймах. 

— Мелісо… мені справді шкода…

– Не знаю, чому плачу, – пробурмотіла вона. – Мені нема про що лити сльози. Адже я не втрачала дитину… це все ілюзія… і чому я вирішила, що буду гарною матір'ю? Ти, напевно, вважаєш мене божевільною... 

—Ти приголомшлива.Ти сама прокидаєш у мені людяність. Ти втратила те, що цінувала. Навіть якщо це була лише ілюзія, хіба не можна сумувати про неї? 

— Тобі все одно. - Меліса підвела голову. – Ти щасливий – твоє життя повернеться до колишнього русла.

– Я не щасливий. Мені сумно. Я ніколи не помічав, щоб ти плакала, тільки над мелодрамами. І мені не подобається бачити, що тобі боляче.

– Тоді чому… чому ти поїхав від мене так?

Ніколасс прибрав пасмо волосся з її обличчя і вкрив його поцілунками. Меліса здалася в полон його губам. Вона навіть не помітила, як вони опинились у спальні.

 – Що ти робиш? - Видихнула дівчина, коли він засмикнув штори.

– Створюю обстановку… – прошепотів він, знімаючи футболку. Ніколасс зробив те саме і з топом Меліси. Він почав розстібати її шорти. Дівчина слабо протестувала: 

— Я не милася. Не дивись на мене. Я вся у піску та…

– Мені байдуже.

– А мені ні. Я завжди приймала душ перед тим, як ти прийдеш. Мені подобається почуватися чистою, добре виглядати, приємно пахнути.

– Так ти мені подобаєшся навіть більше… природна… 

Ніколасс звичним рухом розстебнув її бюстгальтер, звільнивши розкішні груди. 

— Мені потрібний рушник. Цей пісок… – скривилася дівчина. 

– Іди до мене. 

Ніколасс опустився до її грудей і подув на неї. Соски Меліси трохи затверділи. Стогін насолоди зірвався з її губ.

— Вони майже чисті, залишилося тільки ... - Ніколасс ніжно взяв один сосок в рот, прикусивши його трохи. — Ти так само годувала б нашу дитину? 

Меліса широко розплющила очі і відштовхнула його.

 – Як ти можеш питати? 

— Я не хочу, щоб ти боялася говорити про це. Не хочу, щоб ми вдавали, ніби нічого не було. Ти стала б чудовою матір'ю, Мелісо, не сумнівайся.

– Ми не повинні… – винно вимовила дівчина. 

— Але ж тобі стало краще, правда? 

— Чому чоловіки завжди зводять все до сексу?

– Добре, ми не займатимемося коханням, ми просто полежимо поруч, обійнявшись. Адже тобі це подобається. Ось тільки ти ніколи не залишалась у мене на всю ніч. Як тільки тобі здавалося, що хтось із нас може заснути, ти одразу одягалась і йшла.