Розділ 21.

Меліса будувала замки з піску на пляжі, коли маленька дівчинка, заради якої дівчина і затіяла все це, вказала малесеньким пальчиком кудись убік.

– Людина! 

Сидячи на піску, Меліса прикрила очі рукою від яскравого сонця і подивилась у тому напрямку, куди тягла ручку малеча.

Ніколасс повернувся! Пальці Меліси інстинктивно стиснулися. У вежі, яку вона будувала, утворилася дірка. Пісок засипав дорогу для прекрасного принца, який мав врятувати із замку принцесу, чиє зелене волосся нагадувало Мелісі Рапунцель.

– Ха-ха-ха! - весело розсміялася мала, прийнявши це за нову гру. Вона почала теж рушити вежі.

– О ні, люба, ми будуватимемо, а не ламатимемо! - Меліса крадькома змахнула сльози, рятуючи залишки замку від маленьких кулачків.

Чоловік упевнено наближався до них. Підійшовши, він оглянув руйнування і сів навпочіпки. 

— Здається, вам потрібна допомога, — сказав Ніколасс, засукавши рукави. 

— Ні, дякую, ми впораємося і без тебе, - відповіла Меліса, якраз коли чергова вежа впала.

— Гей, люба, як ти дивишся на те, що ми з тобою зараз полагодимо цей замок? – звернувся він до дівчинки, взяв відерце та лопатку і почав копати пісок.

На невдоволення Меліса, мала з радістю взяла участь у цьому занятті. Ніколасс якимось дивним чином діяв на дітей. Він став би чудовим батьком, але... 

—Ти забруднишся, - зауважила Меліса не без причини, скидаючи пісок з обличчя.

– Як ти? – усміхнувся Ніколасс, оглянувши дівчину з голови до голови. Але дівчина не відповіла.

Через кілька хвилин замок знову прикрасився безліччю веж. Дівчинка із захопленням плескала в долоні.

– Ще! 

Ніколасс слухався. Він ліпив вежі з піску доти, доки замок не став більше нагадувати місто. 

— Думаю, нам знадобиться дизайнер, - звернувся Меліси, помітивши, що вона крадькома дивиться на їхню потужну споруду. – Допоможеш? - Він простяг дівчині гілочку. 

Меліса хотіла відмовитися, але побачила невинні блакитні очі дитини і потяглася до Ніколасса, щоб прийняти оливкову гілку.

– Думаю, зможу, – видавила дівчина. 

Їй важко було говорити. Спостерігаючи, як вона повзає навколо замку на колінах і прикрашає стіни черепашками, які дістала з кишень, Ніколасс запитав:

– А тобі можна так напружуватись? Як твій м'язовий спазм? 

Меліса не зрозуміла, чому він непокоїться. Зрештою, це ж він відвернувся від неї у скрутний момент. Можливо, зараз Ніколасс усвідомив, як важко, боляче і соромно їй було через помилку. Але тоді його це мало цікавило.

– Лікар прописала мені мазь. Біль майже одразу вщух.

— У неї немає побічних ефектів?

– Упевнена, це не є небезпечним. Але якщо ти так хвилюєшся, чому не поцікавився цим раніше замість того, щоб збігати? Але для тебе це цілком природно, правда?

Мелісу порадував вираз його обличчя. Її ніщо не тримало. Тепер не треба було захищати дитину. Тепер Меліса – сама за себе. 

— О так, люба, гарна черепашка, правда? - Усміхнулася вона дівчинці. 

— Ось, Крістін,візьми ще одну. - Ніколасс простяг малюкові раковину, вразивши Мелісу тим, що йому відоме ім'я дитини.

– Ти її знаєш?

– Звичайно. Вона ж із місцевих. Дивись, Крістін, твоя мама йде за тобою.

Жінка, з якою Меліса говорила перед тим, як зводити замок, йшла їм назустріч. Помітивши, що всі троє дивляться у її бік, вона помахала рукою, привітала Ніколасса, подякувала Мелісі і покликала дочку додому. 

– Для того, хто не любить дітей, ти на диво легко знаходиш з ними спільну мову. 

Більшість людей, які не мають дітей, не знають, що з ними робити. Включно з Мелісою. Вона не цікавилася малюками доти, доки не вирішила, що вагітна. І знову дівчина відчула біль втрати, якої, власне, й не було. Вона швидко пішла у бік будинку.

– Я завжди мешкав там, де було багато дітей. – Ніколасс легко наздогнав її. — Гей, я ж повернувся. - Він різко розвернув дівчину за плече. — Це щось таки значить.

– Невже? - З сарказмом запитала Меліса.

— Я поїхав лише на кілька днів.

Два дні, які видалися їй вічністю. Проте Ніколасс усе передбачив. Він навіть попросив якогось чоловіка доглянути будинок і Принца.

 Коли Меліса дізналася про це, її любов до Ніколасса з легкістю перетворилася на ненависть. Що ж, принаймні у неї залишилася кішка, яку можна обіймати та гладити. Яка допоможе їй впоратися із горем. Маленьке кошеня спало в її ліжку, згорнувшись калачиком, щоночі. 

— Так, тобі це досягнення. Я думала, що ти не з'явишся ще дуже довго. Але я забула, що тобі треба працювати. Ти повернувся? Мабуть багато написати. Ну, звичайно ж, робота завжди стояла для тебе на першому місці!

 — Мелісо,все негаразд. Я був у резиденції Марлоу. Марк і доставив мене сюди. 

— О, напевно, ти все йому розповів про мене, - кинула дівчина, стоячи однією ногою на сходинці. — Випив пива і розписав, як я мало не заманила тебе у свої сіті і змусила спуститися з небес на землю. 

— Боже, Мелісо, ні. – Ніколасс потягнув її за рукав. – Просто сім'я Марка зібралася у...

 – Тобто тепер усім довкола відомо про нашу ситуацію?

— Я нічого нікому не сказав, Мелісо.Я поїхав до Марка не за тим, щоб напитися та забути; мені просто треба було подумати. 

Меліса знову вирвалася. Вона більше не знала, чому вірити. Дівчина не довіряла ні йому, ні навіть собі.

– Вибач, але я піду до будинку. Мене нудить. 

Меліса сказала це, щоб Ніколасс пішов, але її слова мали протилежний ефект. Чоловік прослизнув за нею до холу.

– Що ти робиш? 

— Ти сказала, що тебе нудить.

– І що? Бажаєш насолодитися моїм горем? 

— Я подумав, що тобі може знадобитися допомога. 

— Ти не був таким дбайливим раніше. Навіщо починати тепер? 

— Заспокойся, Мелісо, тобі шкідливо хвилюватися через дрібниці.

Через дрібниці? У Меліси навіть щелепа відвисла від подиву. Ніколасс тим часом озирнувся. У кімнаті панував незвичайний для Меліси хаос. 

— Ти їдеш?

– Ще чого! - хмикнула дівчина, моментально вийшовши з заціпеніння. – На відміну від тебе, я не збираюся тікати від моїх проблем.