Розділ 1.

— Якого біса тобі потрібно?

Меліса Діллон чемно посміхаючись, дивилася на чоловіка, який ривком відчинив перед нею двері свого будинку.

Він ледве містився у дверях. Високий і широкоплечий чоловік у сірій футболці та джинсах, що обтягують м'язисті стегна, здавався дівчині неймовірно великим. Коротко стрижене волосся розтріпалося, а на засмаглому обличчі відбивалася злість.

Незважаючи на поганий настрій він був так само привабливий. Природа наділила його класичною красою та неймовірною сексуальністю. Чоловік більше скидався на атлета, ніж на письменника, який багато часу проводив сидячи за столом.

— Не хотіла вас турбувати, але не могли б ви позичити мені трохи цукру? — Запитала Меліса, простягнувши порожню баночку.

Чоловік був у шоці. Меліса зраділа тому, що одягла просту літню сукню, а не якесь зі своїх дизайнерських вбрань, які були її візитною карткою в місті. Ще не вистачало, щоб сусід подумав, ніби вона одягалася спеціально, намагаючись справити враження. Дівчина не потрудилася нафарбуватись. Зрештою, вона у відпустці.

— Я нещодавно переїхала в будинок по сусідству, — пояснила Меліса махнувши рукою у бік дерев'яного бунгало, оточеного сучасними двоповерховими котеджами. — Я зняла цей будинок на місяць. Начебто б узяла з собою все необхідне. А сьогодні зібралася випити філіжанку кави і зрозуміла, що забула про цукор. — Дівчина знизала плечима. — Знаю, тут неподалік є магазин, але… розумієте, я чотири години добиралася сюди з. Не хочеться знову сідати за кермо. Тому якщо вам, звичайно, не важко, виручіть мене, будь ласка. Звичайно, я відплачу…

Меліса намагалася говорити впевнено, але чомусь губилася, хоча дівчина була досить гарна собою і ніколи не відчувала ніяковості при спілкуванні з протилежною статтю. Вона була трохи вище середнього зросту, не худенька, але й не товстушка, з витонченою фігурою та милими рисами обличчя, успадкованими від матері.

Впоравшись із шоком, знаменитий письменник дивився на Мелісу із явною підозрою.

Ніхто не міг зрозуміти, як Ніколасу Корнеру вдається писати такі популярні трилери. Його герої були галантними чоловіками. Навпаки, він писав про самовпевнені нахабники, які грубо поводилися з жінками. Вони, як, швидше за все, і він сам, були одинаками, отруєними недовірою до жіночої статі і живуть за власними правилами.

Ніколас вів дуже активне світське життя. Проте ці періоди перемежовувалися із періодами повної невідомості. Він зникав на тиждень або кілька місяців, але щороку на полицях книгарень з'являвся його новий роман – на радість фанам і критикам.

На жаль для Меліси, більшість того, що писали про нього в газетах, виявилася неправдою. Навіть його агенту не було відомо все про містера Корнера. Він не знав, де саме у Новій Зеландії живе його клієнт. Що вже казати про інше! Мелісі просто пощастило, що вона змогла вистежити Ніколаса тут, в Ойстер-Біч.

Дівчина в очікуванні дивилася на письменника, але щойно він зібрався порушити тишу, позаду нього пролунав жіночий голос: 

— Хто там, любий?

Меліса миттю побачила рудоволосу красуню в білому халатику. За мить вона зникла з поля зору широкими чоловічими плечима господаря будинку.

— Ніхто. — З цими словами Ніколас ногою зачинив двері прямо перед носом Меліси.

З хвилину дівчина стояла, мовчки дивлячись на дерев'яні двері, відчуваючи, як кров приливає до обличчя. Вона змусила себе розвернутися та піти. Хоча у животі все переверталося від образи.

Забудь, сказала собі дівчина. І роби свою справу.

Меліса неквапливо пішла геть, міркуючи, чи дивляться ці двоє їй услід, чи вони вже повернулися до того, на чому зупинилися, коли вона так несподівано перервала їх. Дівчині дуже захотілося озирнутися, але вона не наважилася.

На пляжі було багато народу. Меліса на повні груди вдихнула солоне морське повітря, підставивши обличчя теплим сонячним променям. Їй потрібно було трохи розслабитися.

Ойстер-Біч став популярним місцем відпочинку серед знаменитостей, хоча зовсім недавно ніхто і не знав про цей райський куточок. Місцевих жителів налічувалося лише кілька сотень, тоді як тисячі туристів прямували сюди на літні канікули, у відпустку, на Різдво чи Новий рік. Добре, що у листопаді у школах та університетах Нової Зеландії проходили іспити. Затримайся Меліса на місяць, вона нізащо не зняла б будиночок в Ойстер-Біч, та ще й по сусідству з Ніколасом. Все було зарезервовано заздалегідь.

Меліса нарешті пройшла через веранду свого тимчасового житла до холу.

— Так, непогано почався день! — Сказала вона в порожнечу, стискаючи в руках порожню баночку.

Ніколи в житті Меліса не відчувала такого приниження, як сьогодні, коли двері зачинилися перед її носом. Вона готова була присягнутися, що більше не заговорить з Ніколасом Корнером але Меліса вже доросла двадцятисемирічна жінка, а не вразливий підліток. Їй треба отримати відповіді на свої запитання, а як часто казала мама: «Поразка – не для переможців»!

Меліса поставила баночку на кухонний стіл. А чого вона чекала? Ніколас не повинен вітати всіх, хто з'являється на порозі його будинку. Їй пощастило, що він взагалі відчинив двері.

Проте дівчина не очікувала побачити поряд із письменником рудоволосу красуню. 

Однак не варто одразу робити висновки. Руда красуня може виявитися просто родичкою. Хоча Меліса під час свого розслідування не виявила, що письменник має сім'ю.