Частина 18

 Тетяна

- Що вам потрібно від Дениса?! - голосно запитала я в тих хлопців, а вони різко обернулися і в них на обличчі з'явилася хижа усмішка
- А ось і наша красуня - промовив хлопець, який був вищим і на мою думку тут головним
- А ми тебе давно чекали - сказав інший і почав відверто розглядати мене
- Я повторюю: що вам потрібно від Дениса? - вже спокійніше запитала я і подивилася на них із викликом
- Та так, деякі дрібниці - відмахнувся вищий хлопець
- А от і ні. Я знаю, що це стосується мене. Відчепіться від нього - попросила я, але доволі голосно
- Ну добре, але що нам буде взамін? - нахабно запитав нижчий хлопець 
- Будь-що - без вагань відповіла я, але всередині мені було дуже страшно
- Добре, ми відчепимося від нього, якщо ти принесеш нам 10000 доларів - сказав вижчий і кивнув іншому
- Добре, як мені вас знайти, коли гроші будуть? 
- Ось наш номер, у тебе є два тижні - попередив вижчий і простягнув мені аркуш паперу із номером телефону
- Ви ж від нього відчепитесь? - перепитала я
- Так, сьогодні ж ми йому скажемо, що він нам не потрібен. Але ти навіть не думай нас підставити, бо буде гірше 
    Нижчий знову оглянув мене з ніг до голови і вони пішли геть. Я тяжко видихнула і пішла до школи, на перший урок я запізнилася, тому вчителька весь урок запитувала мене різні правила і т.д. Я все правильно відповіла і коли нарешті пролунав дзвінок пішла на перерву. В коридорі було дуже людно, звісно, адже всі на перервах відпочивають. Але раптом до мене хтось підійшов і обійняв ззаду.
- Привіт - привітався хтось, я обернулася і побачила Артура, але ще позаду нього трохи далі стояв Денис, який злісно подивився на нього
- Привіт, рада тебе бачити - посміхнулася я
- І я, у вас зараз який урок буде? - поцікавився Артур, але й досі не випустив мене зі своїх обіймів, я вирішила не відсторонюватися, щоб Денис трохи поревнував
- У нас хімія, а у вас?
- Англійська мова - відповів Артур і оглянув мене з ніг до голови - Чудово виглядаєш
- Дякую - засоромлено відповіла я і посміхнулася
   Раптом пролунав дзвоник і ми з Артуром попрощалися. Я пішла на хімію і на уроці слухала уважно вчителя, хоч на ЗНО через рік я не буду її здавати, мені всеодно потрібно її вчити, щоб у табелі була оцінка 10-12, бо я хочу отримати червоний диплом і грамоту. Це моя ціль ще з першого класу. Вчителька розповідала нам про різні хімічні властивості, я все слухала і конспектувала. Коли нарешті продзвенів дзвоник на перерву, я швидко пішла до класу і побачила нове сповіщення. Мені прийшло повідомлення від тієї групи, там було опубліковано нове фото. Дивно, чому саме зараз? На фото була Женя і підпис: "Улицька Євгенія. Приблизно місяць тому її мати посадили у в'язницю, через спробу вбивства." Дивно, хто це міг опублікували? Адже в класі про це знають, тому сенс це писати? Я не звернула на це увагу, а почала повторювати домашнє завдання. Раптом хтось гукнув мене і я побачила Олесю, яка йшла до моєї парти і широко посміхалася.
- Таню, ти не уявляєш кули ми з тобою сьогодні після уроків йдемо - вражено сказала вона, а я запитально підвела брову
- Куди? 
- В кінотеатр на фільм "Воно 2"
- Але ж там обмежена кількість квитків і їх начебто всіх вже давно розпродали - заперечила я, але Олеся посміхнулася ще ширше
- Мій тато купив мені два квитки і сказав піти на цей фільм будь з ким 
- І ти хочеш піти зі мною? - вражено запитала я
- Так, ти ж не проти? 
- Ні, але мені якось не зручно - зізналася я, а Олеся відмахнувся
- Так, це не обговорюється, ми йдемо в кіно, о сімнадцятій чекаю тебе біля кінотеатру і не забудь взяти гроші на поп-корн - попередила Олеся, а я посміхнулася їй
- Дякую тобі - сказала я і обійняла її
- Але ти поясниш мені нову тему з алгебри, бо я її не зрозуміла 
- Звісно! 
    Коли закінчився урок, я вийшла в коридор і випадково врізалася в когось, але дякувати Богу, цей хтось міцно взяв мене за руку трохи вижче ліктя і я не впала. Коли я підійняла очі побачила, що це був Артур.
- Дякую, я випадково - сказала я встала на ноги, але Артур всеодно не відпускав мене
- Та нічого, я якраз до тебе йшов - посміхнувся хлопець 
- Щось трапилося? - захвилювалася я
- Та ні, просто скучив за тобою - відповів Артур, широко посміхаючись 
- Мені приємно - сором'язливо промовила я
    Тут я побачила краєм ока, як повз нас проходив Денис і пропалював Артура злим поглядом, а коли я поцілувала його в щічку, то Денис не витримав і підійшов до нас.
- Агов, чому ти до неї клеїшся?! Відійшов від неї! - голосно і сердито запитав він у Артура і відсторонив його від мене
- Денис! Яке ти маєш право йому вказувати?! - викрикнула я
- Ще й яке! Чому він пристає до тебе? - вже спокійніше запитав Денис
- Він мій друг! - відповіла я
- Так тихо! Денис, правильно? - перепитав Артур і подивився на Дениса, той кивнув - На скільки мені відомо, ти колишній хлопець Тані і ви розлучилися, бо ти так захотів. Тому залиш її в спокої 
- А ти взагалі хто такий і звідки взявся? 
- Я друг Тані - пояснив Артур
- Знаєш, що? Відстань від неї, бо буде гірше - попередив Денис, але Артура це не налякало
- Вибач, але ти не можеш мені вказувати, що робити і Тані теж, бо ви вже не разом - промовив Артур, а Денис закотив очі
- Тебе це не стосується! - буркнув Денис і пішла кудись
- Схоже він тебе ще любить - промовив Артур і подивився на мене
- Не знаю - пробурмотіла я і обійняла Артура - Вже урок, тому я піду
- Добре, бувай
    Ми попрощалися і я пішла на урок. 
   Коли уроки закінчилися, я дійшла до воріт школи і мене зустрів Артур.
- Привіт! Можна я тебе проведу? - попросив він, а я посміхнулася
- Звісно! - відповіла я і ми пішли
- Як так вийшло, що ви з Денисом розійшлися? - поцікавився Артур, а я змінила вираз обличчя на більш серйозний
- Це було три дні тому, ми домовилися зустрітися біля мого будинку, щоб разом піти до школи. Я вийшла, хотіла обійняти його, але він відхилився і сказав, що нам потрібно розійтися. Я спочатку дуже сильно засмутилася, але зараз вже більш-менш змирилася - зізналася я і Артур підняв мою голову, щоб я змогла зазирнути йому в очі
- Таню,тепер у тебе є я, і я ніколи тебе не покину - пообіцяв Артур, а я здивувалася його словам, невже я йому подобаюся? Але в моєму серці здається Денис? Чи ні? В його неймовірних очах я побачила стільки тепла, ніжності і доброти, що просто обійняла його і занурила свою голову йому в груди і мені було так добре. Але раптом хтось грубо відтягнув мене від Артура і почав кричати, я обернулася і побачила, що це був Денис, він був вочевидь дуже злий.
- Я проста по-хорошому, не підходити до Тані! - кричав Денис, а Артур дивився на нього здивовано
- Денис, ви не пара, тому будь ласка, залиш Таню в спокої - спокійно сказав Артур
- Ні! Таню - Денис подивився на мене, а я здивовано завмерла. Що він хоче? - Ти будеш моєю дівчиною?
   Від його слів у мене відібрала мову. І я не знала, що мені відповісти. З одного боку я дуже чекала коли ж він це мені скаже, але з іншого - мені було дуже боляче, коли він покинув мене. Поки я думала, Денис нервово дивився на мене, а Артур спокійно, але все одно в його очах можна було помітити нотки хвилювання.
- Я...я...подумаю - видавила з себе я і намагалася не дивитися Денису в очі
- Що? - майже прошепотів він, але я почула
- Вибач, але після того, як ти мене покинув мені було дуже боляче і я боюся, що ти знову так вчиниш - зізналася я і подивилася на Дениса, він був дуже засмучений, але намагався не показувати цього - Але остаточно я ще не вирішила, так я боюся, що ти мене покинеш, але я...люблю тебе, тому...
    Я не встигла договорити, бо Денис швидко підійшов до мене і поцілував. Я знову відчула запах його терпких парфумів і ніжність його губ. Як же мені добре з ним...Я спочатку стояла мов вкопана, але потім теж відповіла на його поцілунок взаємністю. Одну руку він поклав мені на талію, а іншу занурив у моє волосся. Всередині мене немов танцюють метелики, я вся розслабилася. Серце почало шалено калатати, але губи Дениса дуже ніжно і немов боячись зробити, щось не так цілували мене. І раптом Артур відсторонив мене від Дениса, але я продовжувала дивитися йому в очі.
- Завтра зранку перед школою я зайду по тебе і ми поговоримо - це останнє, що сказав Денис перед тим, як розвернутися і піти кудись далеко від мене
- Таню, ти справді любиш його? - запитав Артур позаду мене і лише тоді я згадала, що він ще й досі тут
- Ем...думаю, що так - відповіла я
- Але якщо ти не впевнена, то не мусиш отак одразу казати йому так. Ти потім можеш пошкодувати про це
- Я розумію, але мені здається, що я справді люблю його, хоча... - я не закінчила, бо не могла пояснити, що насправді я відчуваю. Злість? Гнів? Кохання? Розуміння? Що? Ці питання вже давно мене мучать і тепер я розумію, що настав час дати відповідь на них
- Давай трохи погуляємо, а заодно я покажу тобі де я живу - запропонував Артур, а я коротко кивнула і ми пішли до його будинку. По дорозі Артур говорив мені, щось, але я його майже не слухала, бо весь час думала про Дениса. Коли ми дійшли до будинку, Артур взяв мене за руку і зазирнув у мої очі.
    Його будинок був дуже просторий і затишний, у чорно-білому стилі і це мені дуже подобалося. На стінах висіло багато картин: натюрморти, пейзажі і було декілька портретів. Артур допоміг зняти мені пальто, а потім взяв мої долоні у свої і подивися мені в очі.
- Таню, мені здається я вперше у житті проводжу більше часу з дівчиною, аніж із друзями. Ти перша хто відкрив у мені ті відчуття, про які раніше я лише чув. Коли я бачу тебе, мені стає тяжко дихати, бо ти дуже гарна. Твоя фігура ідеальна, як і ти! Таню, я люблю тебе - швидко виговорив Артур і поцілував мене. Він цілував мене обережно, але пристрасно, я вирішила відповісти на поцілунок, але всередині мене не було тих відчутів, які я відчувала, коли була поряд із Денисом. Не було тих метеликів, шаленого биття серце і т.д
Артур прижав мене до стіни. Одну руку він запустив мені в волосся, а іншу спочатку поклав мені на талію, а потім під футболку і почав підійматися все вижче, поступово погладжуючи її. Я відчула різний запах його парфумів і посміхнулася. Мене це все дуже заводило, але я розумію, що в глибині душі мені хотілося, щоб це був Денис, але можливо я ще не все втрачаю? Артур мене любить і він здається надійний хлопець... Поцілунок ставав все пристрашнішим і я відчула, що Артур хоче більшого, але чи готова я до такого?