Частина 11

 Тетяна

  Мій ранок почався, як і завжди. Одягнула я чорні штани і ніжно-фіолетовий светр. Макіяж майже не робила, лише вії і вуста світло-коричневою помадою. Зібравшись я вийшла на двір і зустріла там Дениса.

- Привіт - радісно запищала я і поцілувала його

- Привіт, що вже скучила за мною? - хитро запитав Денис, а я кинула в нього сніжку - Що? Леді, ви починаєте війну?

- Так, сеньйору, це війна сніжками - жартівливо сказала я і приготувалася до того, щоб закидати Дениса снігом

- Ви самі напросилися - загадково промовив Денис і почав закидувати мене снігом, я не стояла стовпом, а кидала в нього сніжки також. Ми сміялися і веселилися. Думаю люди думали, що з нами не все добре, але мені було дуже весело з Денисом

- Все, все - благала я, коли Денис закидував мене снігом

- Леді, я припиню тільки за однієї умови

- Якої?

- Ваш поцілунок - попросив Денис, а я пристрасно поцілувала його.

- Все, тепер ходімте до школи - ми пішли до школи. Виявилося ми запізнилися на 10 хвилин на урок географії,  тому вчителька накричала на нас, а потім ще й запитала домашнє завдання. Я звісно ж зробила його і Денис теж. Коли ми з ним почали зустрічатися, я почала заставляти його вчитися і в нього це почало виходити.

- Леді, як що до того, щоб після школи разом сходити до кіно? - запитав Денис, коли вчителька пояснювала тему

- Я не проти, а на який фільм?

- На фільм «Під водою»

- Звучить цікаво... -  задумливо промовила я

- То що, леді згодна? - поцікавився Денис і поклав руку мені на коліно

- Хм...думаю так - сказала я і прибрала його руки з мого колінс

- Ну чому? - застогнав розчаровано Денис

- Ми в школі і на уроці! - прошепотіла я

- Савчук і Акименко! Мало того, що запізнилися так ще й урок заважаєте мені проводити! - кричала на нас вчителька, а я лише закотила очі

- Вибачте, ми більше не будемо - сказала я і Олена Миколаївна (вчителька) втратила до нас цікавість і проводила далі урок.

   Я не дуже слухала, бо цю тему вже знала. Всі мої думки були зайняті тим, що Жені знову не було в школі і вона не сказала мені куди йде. Останнім часом вона дуже смінилася, в погану сторону. Можливо вона зв'залася з компанією, яка погано на неї впливає? Але раптом у неї трапилося, щось дуже серйозне... Мабуть, потрібно буде в неї запитати усе. З думок мене вивів голос Дениса.

- Ти йдеш чи ні? - запитав він, я підняла голову і зрозуміла, що урок закінчився, а Денис чекає мене

- Звісно, а чому ти не йдеш до своїх друзів? - поцікавилася я і почала складати речі в рюкзак

- Хочу сьогодні провести день з тобою - промовив Денис, а я поцілувала його

- Ну все ходімо, бо нам знову влетить - сказала я і відсторонилася від Дениса.

   Ми вийшли в коридор і помітили, що багато дітей стоять вдивляється кудись. Ми з Денисом перегянулися і вирішили подивитися, що там відбувається.

- А що тут відбувається? - запитала я в свого однокласника Сергія

- Таню, ти тільки не хвилюйся - попросив він, а я лише здивовано подивилася на нього. Але коли помітила, що там відбувається мало не плакала...

   Женя стояла на підвіконні і мабуть хотіла випригнути з вікна, вона ще щось кричала, але коли помітила мене замовкла. Вона мала дуже неохайний вигляд, волосся заплутане, кофта брудна, а штани порвані. Я стояла і намагалася тримати себе в спокої. Зараз ми знаходимося на другому поверсі, але все одно...

- Женя, зупинись, прошу - крикнула я до подруги і вийшла на перед

- Ні! Я псую всім життя! Таню, пробач мене за все - плакала Женя

- Прошу, зупинись - благала я

- Вибач, але так буде правильно - це були останні слова, що промовила Женя до того , як пригнула з вікна. Я побігла одразу ж до вікна і коли побачила, як Женя лежить не рухома на асфальті, впала на коліна і почала плакати. Денис підійшов до мене і сів поряд, погляджуючи мене по голові.

- Швидка вже їде, і це не високо - заспокоював мене Денис, але я не могла стояти спокійно

- Ходімо, я поїду з нею в лікарню - впевнено сказала я, а Денис не став сперечатися. Він допоміг мені встати і витер сльози з мого обличчя. Ми побігли до швидкої і сіли в неї.

- Лікарю, з нею все буде добре? - запитала з надією я, коли ми вже їхали в лікарню. Я тримала Женю за руку і благала Бога, щоб вона вижила. Сльози текли по моєму обличчю, але я не зважала на це.

- Думаю так, це не високо, тому вона буде жити, але чи скоро одужає не відомо - відповів лікар

- Будь ласка, врятуйте її - благала я, а Денис обійняв мене

- Все буде добре - промовив він і поцілував мене в щічку

"Хотіла б і я бути в цьому впевненою"

  Всю дорогу я ледве стримувала, щоб не розревілася. Чому Маша так вчинила? І кому це вона заважає жити? Коли ми доїхали в лікарю Женю забрали в реанімацію, а ми з Денисом сиділи в коридорі і чекали відомостей.

- Квіточко, прошу не плач - просив Денис, а я подивилася на нього і побачила, що він теж хвилюється

- Денис, це я винна... Я мало часу проводила з нею, це через мене, розумієш? - казала я і сльози текли з моїх  очей.

- Ти не винна, чуєш? Ти робила все, що було в твоїх силах - промовив Денис і я трохи заспокоїлася, але коли прийшли батьки Жені одразу відчула себе винною, бо Женіна мама почала кричати на мене.

- Це ти винна! Ти погано впливала на неї! Якби не ти, Женя була б жива

- Що ви таке кажете? Женя буде жити, і поясніть чому Ви вважаєте мене винною? - запитала я, хоча знала відповідь наперед

- Якби ти проводила з нею більше часу, все було б добре! Їй на вистачало підтримки! Жені краще поговорити з однолітками, аніж із дорослими! В цьому я її розумію! Але ні, ти займалася лише собою! - кричала мама  Жені, а я стояла в ступорі. Це правда, але ж я не могла весь час бути з нею?

- Вибачте, але Таня не винна. Вона не могла бути весь час із вашою донькою. У неї теж є своє життя - спокійно заступився за мене Денис і посміхнувся мені