Частина 7

Тетяна

- Цей чоловік справді мій колега по роботі. Його звати Олег. Він працює моїм начальником так би мовити. Ми з ним знайомі давно, але тільки в серпні зрозуміли, що кохаємо одне одного. Але я не хочу йти від твого тата...

- Чому? Якщо ти його не кохаєш то, що тебе тримає? Тато не такий поганий, щоб не дозволити тобі розлучитися з ним - перебила я маму. Ми сиділи в кімнаті і вона розповідала мені чому цілувалася з тим чоловіком

- Так, але...доню, не зрозумій мене не правильно, але твій тато заробляє хороші гроші, а Олег хоч і начальник, але заробляє не багато, тому мені доводиться бути з двома чоловіками

- Що?! - вскрикнула я і підійнялися з ліжка - Тобто ти з моїм татом через гроші?! Знаєш, що?! Це жахливо! Коли тато прийде я розкажу йому правду, я бажаю йому лише щастя, а з такою як ти він не буде щасливий!

- Доню, я твоя мати, якщо Коля вже майже повнолітній і може вирішувати з ким бути , то тобі лише 16 і я зроблю все аби ти була зі мною

- Знаєш, а в суді прислухаються до думки дітей і я буду на стороні тата! Все йди з відси. Не хочу тебе бачити! - вже кричала я. Очі почали сльозитися, але я похапцем витерла сльози

"Не вистачало перед нею ще розплакатися"

- Ти про це пошкодуєш! - сказала на останок мені ця жінка ( не можу назвати тепер її мамою) і пішла з моєї кімнати.

  Я сіла на ліжко і більше не могла стримувати сліз, мені було так боляче це чути. Тато для мене найпрекрасніша людина в цьому світі, а вона все зіпсувала. Тато працює днями і ночами, щоб заробити для нас гроші на їжу, а вона... Хтось постукав до моєї кімнати, а я не звертала увагу. Мені було так боляче, я дивилася в одну точку на стіні. Хтось зайшов до кімнати і сів поряд зі мною. Обійняв мене за плечі і прошепотів:

- Я все чув. Ти тримайся

   Це був Коля. Я обернулася до нього і помітила, що він теж ледве не плаче, від чого я захотіла сильніше плакати, але вирішила не бути слабкою, а лише обійняла його.

- Як вона могла так? - прошепотіла я

- Не знаю, мені не віриться, що це була наша мама, яка все життя була з нами

   Ось так ми сиділи, аж поки не прийшов тато. Не знаю, як він дізнався, що нам із Кольою так погано, він прийшов в мою кімнату і коли побачив нас одразу підбіг до нас і обійняв нас дуже міцно.

- Я знаю, що вона тобі, Таню, сказала. Мені теж дуже боляче, але давайте будемо сильними. - сказав тато, але в кінці додав пошепки - Хоча б заради мене

  Ми з братом переглянулися і мовчки, лише один поглядом домовилися підтримати тата.

- Ми з тобою завжди - сказали ми з братом водночас

- Я такий радий, що ви у мене є - посміхнувся тато, я подивилася на брата, той кивнув мені і я все-таки запитала в тата:

- Тато, а що буде з мамою? - запитала я, але слова "мамою" промовила ледве чутно

- Я хочу розлучитися з нею і забути про її існування - спокійно сказав тато

- Ми будемо тебе підтримувати - посміхнувся Коля

   От так ми ще довго просиділи згадуючи щасливі моменти з нашого дитинства. Все було добре поки не прийшла мама...

- Я вдома! - крикнула вона. Якби не ця ситуація я б побігла до неї і привіталася, але зараз ми всі сиділи не порушно в моїй кімнаті і не звернули ніякої уваги на неї.

- Агов! Тут хтось є? - кричала вона

- Я  піду поговорю з нею - промовив тато і почав підійматися, але ми з братом його зупинили

- Ми з тобою - впевнено сказали ми, а тато лише посміхнувся. Марія (це моя мама, але тепер я тільки так буду її називати) сиділа в вітальні і як ні в чому не бувало викладала на стіл морозиво. Вона знала, що морозиво - це те, що може помирити нас, але не цього разу. Ми зайшли в вітальню.

- Збирай свої речі і вимітайся з квартири - суворо сказав тато. Я була в шоці, що це сказане було так спокійно

- Любий, ми ж домовилися і поцілунку не було - Марія подивилася на мене вбивчим поглядом

- Я все чув. Все, що ти сказала Тані. Ми тебе більше знати не хочемо. - Марія намагалася, щось сказати, але тато не витримав і крикнув - Геть!

   Вона встала і пішла до кімнати збирати речі. Коли вона проходила повз мене прошепотіла: "Тобі це так з рук не зійде". Мені стало лячно, але що вона може зробити?

*Наступного дня. Ранок*

   Я погано спала цю ніч. З голови все ніяк не йшли погані думки. З одного боку я рада, що ми все дізналися про маму, але з іншого мені так шкода тата. Він заслуговує кращу жінку. Вчора Марія зібрала речі і поїхала геть. Більш всього до того чоловіка з яким цілувалася. Сьогодні субота і ми з Денисом домовилися о 12 зустрітися біля кінотеатру, щоб піти на фільм. Чесно, мені зараз було не до фільму, але я хотіла трохи заспокоїтися. Зробивши всі водні процедури я пішла і поснідала. Після чого, одягнула чорні штани на високій посадці і білий в'язаний светр. Взула свої зимові чоботи на підборах. Накинувши пальто і взявши сумочку я вийшла з квартири і пішла до кінотеатру. Всю дорогу поки я йшла в мене з голови не виходили думки про те, що мама сказала мені: "Тобі це так з рук не зійде". Поки я думала, ледь не обминула Дениса, який чекав мене.

- Таню! Агов! Ти тут? - вже кричав він і лише тоді я помітила його

- Ой, Денис, вибач - я поцілувала його в  ми пішли в кінотеатр

- Про що ти так задумалася? - поцікавився хлопець

- Та так, проблеми в сім'ї - відповіла я

- Давай ми зараз візьмемо поп-корн і ти мені все розповіси? У нас ще година до початку фільму - запропонував Денис

- Добре - погодилася я. Ми взяли два середні по-корни з сиром і сіли на диванчики.

  Я почала свою розповідь. У Дениса часто змінювався настрій: то він злий, то розчарований і в кінці кінців співчутливий.

- Це жахливо! Я впевнений в тебе все буде добре - він обійняв мене і мені стало дуже затишно в його обіймах.

- Денис, пообіцяй, що ти мене ніколи не покинеш? - попросила я

- Обіцяю - без вагань відповів хлопець і поцілував мене - Ходімо потрібно вже заходити