Глава 1 Ім’я, що народжене вогнем

    Колись ім’я Норейн шепотіли не голосом, а вогнем.
Це був рід, у жилах якого текло світло.
Одна з покоління — завжди вона. Завжди Вогонь.
Дар… чи прокляття? Ніхто не знав.
Лише одне було певне: коли згасне остання — темрява переможе.

Вона сиділа біля вікна з книгою в руках.
Читання відволікало від гірких думок.
Батько знову був у справах, а помічниці потихеньку розходилися додому. Перед тим, як піти, кожна питала, чи не потрібна допомога.
Та Ліара справлялася сама. Навіть у візку вона залишалася самостійною.

Вогняне руде волосся спадало на плечі. Смарагдові очі, густі вії, брови — мов два пташиних крила, прямий ніс, тонкі губи, витончені, яскраві риси.
У дзеркалі вона бачила дівчину, що могла б підкорити світ…
І все ж — у глибині очей ховався біль.

Ліара Норейн.
Дівчина з лицем сили — і раною в серці.

Попри твердий, впевнений погляд — у серці жила рана. Глибока. Та, що не загоюється роками.
Тонкий хуст ніжності давно не торкав її усмішки. Вона згасла тієї ночі.
У душі — невимовний біль, який іноді виривався спалахами гніву.

Вона оглянула свою кімнату. Простора, світла. Великі вікна, зручне ліжко, стіл, шафа й книжкова полиця.
Її погляд впав на ведмедика.
Чистенький, м’якенький — не зважаючи на час.
Єдине, що вціліло після аварії.

Довго вона ховала іграшку, та зрештою знову дістала.
Подарунок мами. Відмовитися було неможливо.

Ліара поїхала на кухню.
Увімкнула електрочайник, дістала банку з какао, маршмеллоу й печиво.
Глянула на годинник і зітхнула — батько знову буде пізно.

Коли чайник закипів, вона приготувала какао: насипала порошок, налила окропу, трохи молока, додала маршмеллоу.
Взяла тацю з печивом і повернулася до кімнати.
Поставила все на стіл, увімкнула ноутбук, знайшла цікавий фільм.

Тепле какао, печиво й гарне кіно — ідеальний вечір.
Шкода лише, що батька нема.
Колись вони часто дивилися щось разом.

Фільм закінчився. Какао допите. Ванна прийнята.
Ліара вимкнула ноутбук, поглянула на годинник — 22:30.
Підключила ґаджети до зарядного пристрою, обережно перебралася з візка на ліжко.
Вкрилася, обійняла ведмедика — і вимкнула світло.
Незабаром вона заснула.

Він повернувся за північ.
Тихенько зайшов до кімнати.
Торкнувся її вогняного шовкового волосся, що розсипалося по подушці.
— Спокійних снів, моє Сонце, — прошепотів.

Вона йшла по чорній, порожній землі. Навколо — сухі, мертві дерева.
— Де я?.. — запитала, але відповіді не було. Лише тиша.

— Час стати на ноги. Час відпустити минуле, що тримає тебе… — пролунав голос.

— Хто тут?.. — озирнулась, та нікого не побачила.

— За що ти себе звинувачуєш? Там нема твоєї провини.
Думаєш, він вважає тебе винною? Ні. Ти — цілий його світ. Він хоче бачити тебе осяйною, а бачить тільки біль.
Він теж страждав. Але зміг відпустити. І ти зможеш. Вона живе у ваших серцях.

— Хтось хоче загасити твій вогонь. Не дозволь.
Щастя вже поруч. І разом ви дасте відсіч.
Піднімайся, моє любе дитя.

— Фамілія роду, яку ти носиш, не проста…

— Хто ви? — прошепотіла вона.

— Ти скоро дізнаєшся, Ліа. А поки — повертайся.
Знайди себе, Ліара Норейн. І ти станеш могутнішою, ніж будь-хто з нас…

Вона відкрила очі.
Дивний сон.
Щось у ньому було важливе…
Та воно вислизало з пам’яті, як туман на світанку.

______

Запрошую вас до нової історії. Сподіваюсь вона подарує позитивні емоції. Приємного читання 💖💖💖