РОЗДІЛ 23 "Сірість ранку"

Прокинулась, коли  за вікном  ледь сірів ранок. Поринаючи в першу хвилю спогадів,  до максимуму потягнулась та  неохоче розплющила очі,  які  ще хотіли бачити неймовірні  сновидіння з коханим в  головній ролі.   Олексій   вже був  одягненим і  зосереджено, повністю поглинутий власними думками,  роздивлявся світ по ту сторону скла. Його незворушна, кам’яна поза   змусила  нервувати.  Всередині   завовтузились неприємні  передчуття.

 А так  хотілось зустріти  сонце в обіймах  чоловіка,  з його лагідною усмішкою на  зацілованих вустах,  зі своїм зображенням у   тихих, турботливих очах. На мить подумала прикинутись  сплячою. Можливо, Олексій  повернеться у постіль,  притисне до свого  серденька,  назве коханою? Мрії…  Їм не завжди судиться  збуватись. Почувши мене, чоловік  озирнувся у пів оберта. Я  спіймала  холодний з часточками розчарування погляд.

— Добрий ранок, - хрипло привіталась,  продерла горло. Тіло охопила хвиля  сорому,  тому я  присіла на ліжку, натягнувши   до шиї ковдру. Вона пахла його парфумами. Ним… Чоловіком, з яким я  зараз попрощаюсь,  бо, здається,  наші  стосунки він вважає помилкою.

Мовчанка затягувалась,  а  напруга нависала  туманом у кімнаті. Мене ніхто не гонив, але всім своїм виглядом  доказував, що бачити   надалі у  своїй кімнаті   не збирався. 

Я мовчки  зіскочила на підлогу. Так же мовчки  одягнула джинси, светр.

— Я відвезу,  - нарешті вимовив чоловік. Його стальний голос  проймав   до кісток,  прозвучавши образою, тому закусила губи,  аби  не тремтіли.

У відповідь просто хитнула головою. У передпокій спустилась першою. Поспіхом накинула  верхній одяг, взулась.  Моя  гордість кричала не чекати  чоловіка, а  просто втекти і  більше ніколи з  ним не перетинатись. Шкода  було лише Матвія,  до якого прикипіла всім серцем. Я  не розуміла  вчинку Олексія.  Що хотів  довести? Бажав показати зверхність? Пограти моїми почуттями, аби  дошкулити Сергію? За що?  За що,  провівши чарівну ніч,  псував прекрасний спогад,  хорошу думку, як  про  благородного, чесного, справжнього чоловіка.

Та у нашому вчинку,  як у  тій  медалі,  наявні дві сторони.  Я піддалась почуттям, давній мрії,  бажанню, яке полонило здоровий  глузд, вирвавшись на волю з глин душі. Подумки проклинала долю,  котра  нахабно  насміхалась над двома  серцями:  моїм закоханим, і  його – зраненим, зрадженим, розбитим.

Обтерла сльози. За спиною пролунали кроки  чоловіка і  я  повернула голову. Олексій, переодягнений у  джинси та теплу кофту, опустивши очі додолу,  збігав  сходами. На його  чолі  помітила глибоку зморшку,  яка свідчила  про втому та  кепський настрій. Він галантно  прочинив перед мною двері, але у ситуації, яка склалась, невинний жест отримав трішки іншого забарвлення.

Мимоволі  хмикнула   та   проникливо  поглянула  в очі такого коханого і   бажаного чоловіка. Німа мовчанка.  Німе шкодування. Німий біль.

— Я  знайду  дорогу сама,  - випалила, гордо піднявши підборіддя. Прагнула піти достойно.

— Не обговорюється,  - криво  відповів та, взявши вище ліктя,  делікатно провів  повз себе  у  сіру прохолоду  ранку.

Слова змусили відчути себе  використаною річчю, брудом під нігтями, дівкою для розваги на одну ніч.  Я міцно стисла  пальчики у кулаки, аби  не подарувати знайомому ляпаса.

Автомобільні дверцята  він також прочинив. Я сіла  на переднє пасажирське сидіння  та втупилась у  бокове вікно, тамуючи сльози  глибокими вдихами. Боковим зором, точніше шостим чуттям,  ловила на собі  погляди  Олексія,  хоч  останній вперто продовжував мовчати.

Порожніми вулицями ми досить швидко дістались моєї  багатоповерхівки. Зупинивши автівку під під’їздом,  водій несподівано клацнув  блокування  дверей,  та, перш ніж встигла отямитись,   промовив рівним голосом:

— Яно, послухай. Це , що сталось між нами… цієї ночі…

— Помилка так? – нервово пирснула в  обличчя,  не  дочекавшись  продовження думки.   Ох, Олексію,  який  же ти банальний у висловлюваннях. Тепер, схоже,  знаю, звідки беруться  простенькі сюжетики для  серіалів. Він продовжував неупинно дивитись у лобове скло.

 — Швидше моя провина,  - винувато  відповів. – Вчора  був  важкий день, я  впив. Хоча  це не  пояснення  моїй поведінці.

— Не пояснення.

— Яночко, мені  справді  шкода,  що у твоєму  юному житті  я став  першим чоловіком. Це неправильно,бо ти заслуговуєш кращого за мене.

— Звідки знаєш, що краще, а що ні? – з викликом  випалила, однак   моя Бастилія виявилась  незворушною, бо в  тому ж дусі  продовжив. 

— Якби я  тримав себе у руках,  вчорашньої ночі не було б.  Вибач.

— Ти кохаєш її?

— Кого? – не зрозумів і  нарешті   поглянув у вічі.

— Катю,  свою дружину.

— До чого тут Катя?  - знизив  плечима. – Вона - пройдений  етап.

«А я? Хто я»? – кричала душа,  проте її не чули.

— Мені  боляче, що ти шкодуєш,  - обережно зізналась та зопалу вхопилась за ручку, аби дременути із салону. Двері не піддались.

— Вибач…

На останньому слові  Олексій  зняв  блокування та я  чимдуж вискочила на світ. Плакала. Ридала…