РОЗДІЛ 20 Коханий..."

Увесь вигляд Яни кричав, що вона  хоче сховатись, забитись в куток, або дременути  світ за очі  з мого дому. Дівчина  принишкла, прив’яла, наче  квітка, обпалена    гарячим літнім сонцем. Розмістившись  осторонь,  крадькома  поглядала і прислухалась  до порад Адама Станіславовича,  який уважно  обстежував Матвія.  Інколи  я  косився в  її напрямку, були миті  - наші  погляди  зустрічались і  так  же швидко розбігались.

Закінчивши процедури  й  полишивши сина наодинці з  безліччю іграшок,  котрі  сьогодні придбали в магазині,  лікар   вивів присутніх на  коридор, а як тільки  двері тихенько причинились,   виписав  доброї прочуханки. І не тільки мені.

 —Олексію,  дитині необхідна увага. Не  одна година на добу,  а систематично. Матвій  боляче переживає  розтавання з матір’ю,  від цього – стрес  та решта проблем. А ти навіть няню  на постійній основі знайти не можеш. Навіщо знову  змінив? У неї досвід є? Чи вирішив  ще одною дитиною обзавестись?

Ескулап  кожнісіньке слово промовляв з докором,  при цьому не забував недоброзичливо дивитись на Яну. А остання  фраза взагалі  прозвучала двозначно. Що  мав  на увазі  літній  чоловік, залишалось здогадуватися. Дівчина  почервоніла до кінчиків волосся, винувато опустивши очі.

— Яночко,  залишись,  будь ласка, біля  Матвія. Я проведу Адама Станіславовича,  - промовив, пропускаючи  знайому в  кімнату.  Сам  же вийшов   із лікарем на вихід. Біля  його автомобіля  спробував  пояснити:

— Рикова  - моя  знайома, і якби не вона, навряд чи зміг  помітити в  малого температуру. Ваш приїзд – виключно її заслуга.  А  щодо  стресового стану  хлопця… Ви  маєте рацію. Однак, я  не можу розірватись між сім’єю та  компанією. Мушу визнати,    зараз переживаю складні часи.

— Тоді   дозволю малому  бачитись із Катею.   Ти ж не можеш повністю  ізолювати їх. Рано чи пізно доведеться надати  зустріч.

— Це виключено.  Дружини  у нашому житті більше немає. Без обговорень.

— Ти занадто радикальний, -  осудливо похитав  головою  знайомий. Поправив окуляри і  насуплено звів брови на переніссі. – Батько  Каті  спробує відсудити внука.

— Навряд.  Фінансово він повністю залежить від мене. А щодо матері хлопчика… Проживаючи з ним під одним  дахом,  особливо  не цікавилась вихованням.  Тому  раптові  пориви  турботи  - це лише омана, аби повернути собі  соціальний   статус та  мати постійний  дохід у вигляді  моїх  статків. На  жаль, я  занадто  добре знаю  Катерину.

— Тобі видніше,  проте не  забувай, що  завжди найголовніше.

Подавши руку, чоловік сів  у свій  автомобіль та  поволі  виїхав   з території подвір’я.

Я вклав  руки в  кишені штанів, поглянув  поверх крон, замислився. Колись я почувався  щасливим. На роботі у мене  був  стабільний, успішний бізнес,   вдома  - кохана дружина,  рідна кровиночка,  злагода і   любов.  Я  завжди міг сподіватись на підтримку Сергія, якому  довіряв  безмежно.

Був…

Мав…

Кажуть,  озиратись  назад погано.

Минуле  - це  завжди купа помилок,   але не пам’ятаючи їх, не можливо  попередити наступні. У будинку з безліччю запитань очікувала Яна.  Я  вже дійшов висновку,  що її візит - далеко не гарна ідея. Але як позбутись  непроханої гості? Тим паче слід вибачитись  за  різкі  слова  Адама.

Важкими кроками   підійнявся на  другий поверх. Дівчина сиділа на ліжку поруч Матвія, виглядала втомленою, але  щасливою. Відчуваючи провину, за те, що обійшовся  з нею необдумано, завагався із правильними словами.

— Матвійко - молодець! Усі  ліки впив, що приписав лікар, - вона приязно  похвалила малого. В очах промайнула  непідроблена  щирість. Дитина вхопила її руку,  зазираючи у вічі.

— Пограйся  зі  мною.

Яна  заметушилась з відповіддю. Дивилась на мене в очікуванні  дозволу. І знову вагалась…

— Можливо, в Яни є справа. Ми не  будемо затримувати гостю.

— Будь ласочка…

Оте  «будь ласочка»  серце снігової королеви розтопить! Рикова,  взявши до рук  невеличкий літачок,  промовила:

— У мене є вільний час,  тож    нумо бавитись. Покажи, яка  твоя  іграшка улюблена?

— Конструктор. Великий, кольоровий.

Я відчув, як серце кольнула ревність. Почувався зайвим, бо малюк  досить швидко  вибрався  дівчині на коліна і  прийнявся  розкладати  деталі.

— Боюсь,  без татка ми  не справимось. Олексію,  допоможете нам?

Озвучена  пропозиція спантеличила.  І знову перепади у зверненні.  Хоча в супермаркеті сам звертався занадто офіційно. Я повільно рушив  до постелі та  присів  на її край  навпроти   знайомої. Вловив  її хвилювання,  як вилітало у світ  збитим диханням із ледь розтулених уст. Яна хвалила  синочка,  а я… Я милувався  нею: милими рожевими щічками, акуратним носиком,  ластовинням на  білій  шкірі. Останні  додавали  дівчині  особливого шарму. У звичайні толстовці вона виглядала  простою,  домашньою. Перед мною знову була  та дівчинка,  яку вперше побачив  п’ять років  тому. Безтурботна…

Довго я  не  затримався. Телефон нахабно забирав від домашньої ідилії і вперто кидав  у буревій  бізнесових проблем.  Довелось вибачитись і  піти в кабінет.

Сергій  підставив  мене. Точніше його жадібність, бажання швидких грошей,  кохання до чужої  жінки. Перевірка  за перевіркою штурмували  мій  офіс. Навіть журналісти  проводили власні розслідування,  зробивши з мене зірку   телебачення. Посеред  численних дзвінків,  котрі надійшли, і  повідомлення  про пропущенні,   вгледів сповіщення від Катерини. Спершу жінка  благала  повернути дитину,  потім вибачалась за зраду, пропонувала  почати  з чистого аркуша.  А після  повного ігнорування  - полились погрози судом та  вищими силами.