РОЗДІЛ 18 "Несподіванки"

Телефон  жеврів в руках від тієї кількості вхідних дзвінків, які звалилися на  нього протягом останнього тижня. Всі вимагали гарантій. Навіть адвокат. Я  також їх потребував. Про себе чортихнувся та  поглянув на  злощасний конверт, який   мозолив мені очі на столі.

Висновок  експертизи. Висновок, від  якого  залежить майбутнє  Матвійчика. Висновок,  який  або розіб’є моє серце, або змусить  вжити жорстких заходів відносно Катерини, раз і назавжди позбавивши її права на  сина. Покрутив білосніжне уповання у руках, а тоді  швидко закинув його назад до шухляди,  хлопнув щосили та подався до кімнати  дитини. Знову  не вистачило сили волі дізнатись правду.  Мабуть, я  ще не оговтався від  зради коханої жінки та  підстави від  найкращого друга,  щоб знову пробувати на смак гірку реальність.

Малий   сьогодні вередував, показував своє я  і  постійно скиглив. Була тільки перша половина дня, а я вже задумувався викликати  няню через агенцію. Наша гувернантка відпросилась на дві доби. Я  відпустив,  вирішивши провести із  сином ці дні удвох. Проблеми почалися  зранку. Спочатку він  капризував, надалі  відмовлявся гратися, постійно просився на руки. Запримітивши мене у дверях,  Матвій заплакав,  підбіг та  обхопив  за ноги.

— Ти чого, синочку?

— А, а поїдемо по іграшки? Я  дузє хочу.

— Дузє? – ніжно  подразнив, підняв на руки і   легенько  цмокнув у рожеву щічку.

Малий смішно поморщив  носик та  рученятами обвив  шию.

— І книшечку з масинками.

— Домовились. Тоді нумо  одягатись. Сьогодні  гарна погода, тож можемо зайти  на атракціони, погуляти в парку. 

У відповідь  малюк  заплескав у  долоні. Зібравшись, ми вийшли із будинку. Я вдихнув  весняного, ледь прогрітого яскравим сонцем повітря і  мимоволі  розплився в усмішці. Життя   навколо розцвітало, повнилось  новими сподіваннями,  мріями,  рухом.  Природа має чудову  здатність  відроджуватись,  відновлюватись після всіх катаклізмів,  втручань та  недбальства людства. Здається,  для неї немає неможливого: вона переступає і  починає свій  цикл заново. Шкода,  ми   доволі  часто не можемо вчинити аналогічно. Вхопившись за  проблему, замість того, аби  відпустити її  чи прийняти кардинальне  рішення,  десятки разів  прокручуємо в  голові,  розглядаємо можливі  варіанти іншого розвитку подій. Якби, якби, якби… Як  же їх багато!

Посадивши  юного пасажира  у дитяче авто крісло,  завів двигун. Машина   повільно полишила територію садиби і  ми виїхали в шумний потік  транспортних  засобів. В передчутті  нових покупок, Матвій  поводився спокійно, зате розмовляв  багато. Дитячі  фантазії буквально  річечкою виливались і  заповнювали   салон. Та нашу   змістовну бесіду  раз за разом  переривали телефонні  дзвінки. На деякі доводилось  відповідати й  тоді  синочок все сприймав  по-дорослому – вмовкав і  терпляче чекав  свого права на висловлення.

Серед цієї метушні надійшло сповіщення. Від Каті…

«Привіт! Нам потрібно зустрітись. Я скучила  за сином».

Дав  по  гальмах і  зупинив автівку  на  обочині.

—  Татку,  приїхали? -  защебетала моя крихітка. Однак вийти із шокового стану  я  ще довго не міг.   Дати  знати про себе після такого тривалого часу – нормально? Не цікавитись  дитиною, жити  в своє задоволення,  перейматись виключно власними потребами – нормально? І раптом  скучити… Зціпив  зуби.

— Ні, Матвійчику. Зовсім скоро будемо на місті,  - постарався якомога  спокійнішим тоном відповісти.  Та  внутрішні  переживання  виповзали  маскою невдоволення  на  обличчі.  Що написати? Промовчати?  Взагалі-то  адвокати підготували документи на розлучення,  тому рано чи пізно жінка постане перед фактом.

«Ніколи», - відписав і  спересердя вимкнув  мобільний  телефон. Нехай всі зачекають! Мені  потрібна краплина спокою!

Решту шляху  подолали  мовчки. Синочок крутив  у руках улюблену іграшку, а я, зосередившись на дорозі,  даремно намагався відігнати лють,  що ожила в серці.

Торговий центр   славився величезним відділом  дитячих іграшок. Вже через кілька хвилин я  забув і  про Катю, і  про відключений   гаджет, і  про проблеми  компанії. Матвій  губився у своєму виборі. Власне, як я. Такого різноманіття годі шукати. Складалось враження,  що ми потрапили в  країну дитячих мрій.

Зовсім скоро  візок  наповнився до країв, а  хлопчик   знову розвередувався. 

— Виберемо книжечку,  - присівши поруч, поцікавився. Малюк  шумно видихнув і скривився. Навіть у мене  душа затріпотіла. Підхопивши його  на руки, пішов у напрямку сусіднього відділу. Аби  не морити дитину, одразу вирушив  до консультанта, яка  щось зосереджено  роздивлялась у  моніторі  величезного комп’ютера.

— Можна вас на  хвилинку? – ще здалеку запитав, а  коли  дівчина визирнула із свого  сховку,  завмер на місці, наче вкопаний. 

Несподіванка!

Оце так  несподіванка!

Тремтячими пальцями Яна відгорнула з  очей  пасмо русявого волосся, спантеличено  закліпала  переляканими очима.

Зі всіх місць у столиці нам судилось  зустрітись  саме в книжковому магазині!

Я  зібрався розвернутись, зникнути,  податись  якомога  далі  від дівчини, однак у непросту  ситуацію втрутився Матвій. Запримітивши якусь яскраву обгортку,  хлопчик з вигуком, що його потрібна виключно вона,  потягнуся  ручками за  бажаною річчю.