РОЗДІЛ 10 "Осад знайомства"

Вдихнувши на повні груди,  несміливо  постукала у двері. У відповідь  - тиша. Я завмерла в очікуванні. Повторила. Тиша.

Я  обережно натисла на ручку та пройшла в залиту сонцем  палату. Від сліпучого світла, яке проникало крізь  величезні,  не зашторені вікна мимоволі примружилась.

— Ти хто? –  почула   різке запитання, промовлене чітким,  владним,  жіночим голосом, у  тоні якого  панували нотки  неприязні та образи на увесь світ.

На лікарняному ліжку знаходилась  приємної зовнішності  брюнетка, із довгим, майже до пояса волоссям,  уміло сплетеним в  тугу косу. На дівчині красувалась широка футболка, ніжного пастельного відтінку. Вона дуже пасувала пухким губенятам, підведеним ледь помітним рожевим блиском.

Незнайомка була  накрита  тонким покривалом. Поверх нього валявся  мобільний телефон,  обклеєний різнокольоровими стразами. Виглядала  дівчина як справжня амазонка,  готова будь-якої миті накинутись на ворога.  Пробуючи прокласти доріжку до її  серця,  я дружньо усміхнулась.

— Привіт! – промовила. Через те, що  хвора була  на кілька років  старша  одразу перейти на «ти». Так легше спілкуватись. – Як самопочуття?

— Я, здається, запила  хто ти, і  що тут робиш? – гнівно  настояла на своєму красуня, а я помітила  на її щоках сліди сліз. Стало  шкода дружину Олексія. З огляду на поведінку  останнього, в їхній  сім’ї настали важкі часи.

— Мене звуть Яна Рикова. Я сестра Сергія, з якими, ти, думаю, знайома.

Спочатку Катя сполотніла. На вродливому личку намалювалась тінь страху.  Але вона швидко  опанувала  емоції і  несподівано для  мене  широко усміхнулась.

— Ах, Яна! Так, я  багато про тебе чула. Тільки  хорошого, до речі. Проходь,  присідай.

— Дякую,  - раптова зміна настрою  дівчини  збентежила . Зазвичай,  за подібною улесливістю ховається  підла сторона людини.  Внутрішньо насторожилась,  хоч дуже хотілось вірити тільки в  хороше. Присіла на край  ліжка.

— Як ти  почуваєшся? Дуже болить нога.

— Колють  знеболювальні. Лікарі дуже уважні та  хороші.  Як Сергій? Він тут? - акуратно  поцікавилась вона. Я  ствердно  закивала  головою.

— Тут. Тільки в іншому кінці коридору. Стан брата  важкий, - на останніх словах зрадницький  голос  забринів, видаючи весь внутрішній біль.

Почувши звістку, Катя стрепенулась,  подалась корпусом вперед, наче  боялась пропустити  щось надважливе. Її очі  широко розкрились, готуючись почути   прикру новину.

— Він житиме, - поспішила я  із прогнозами, тому що   не могла ось так просто видати хворій  неприємну правду. Не  могла, бо одразу втямила, що Катя  не байдужа до  брата. Проте з іншої сторони самій мені від цього здогаду зробилось і  боляче, і  жахливо. Мої  ганебні  здогади поволі  заходили підтвердження.

— У мене із  Сергієм   хороші стосунки.  Сподіваюсь, ми з тобою також  подружимось.

Долаючи внутрішні суперечності,  мовчки кивнула.

— Можливо, тобі  щось принести? - поцікавилась я.

— Ні, нічого не  потрібно. Сонечко,  ти заходь до мене. Я  ще затримуюсь. Лікарі наполягають на додаткових обстеженнях. А в  цих лікарняних стінах так  сумно і  одиноко, як ніде в іншому місці.

— Звісно.

— Залиш свій номер телефону, - благальними очима поглянула  дівчина і простягнула гаджет.

Вдихнувши на повні груди,  таки виконала прохання.

— Чудово, - розцвіла нова знайома. – Зараз мені  заборонено підводитись,  тож коли Сергій  прийде до тями,  дай мені  знати. Буду  дуже вдячна.

Я нічого не відповіла. Не любила, коли з мене  робили  недолугу далеку родичку, або тупеньку провінційну дівчинку. Катя в  моїй особі вгледіла  вірного зв’язківця між нею та  моїй братом, однак дана позиція мене зовсім не влаштовувала.

— Послухай, якщо лікар дозволить,  ти сама  зможеш до нього зайти. Наберись терпіння.

Хтось виявився занадто настирливим.

— І все ж таки, - хтось виявився занадто настирливим.

— Побачимо. Прощавай. Бережи себе,  - якомога  спокійніше  промовила  та поспішила вийти на коридор.

Серце билось,  мов  спіймана  в  капкан птаха – намагалось жити, водночас  кровило, видаючи останні видихи.  Тепер я  розуміла  дивну поведінку Олексія відносно себе. І, зізнаюсь,  вона була  виправданою. На його місці інший би взагалі відрікся,  відмовився,  стер з пам’яті, а він запропонував довести до квартири колись найкращого  друга.

Правда  виявилась занадто гіркою,  занадто  прикрою. По щоках потекли сльози. Хотілось  забути  реальність,  свідомість не вірила, що Сергій   настільки підло вчинив  відносно людини, яка  йому  безмежно  довіряла.

Я відчувала невимовний сором перед Олексієм. Складалось враження,   ніби то я виявилася справжньою зрадницею,  ніби я підвела  чоловіка,  ніби я  винна в його сімейній драмі. Образ давнього знайомого  не йшов  з голови. З понурими думками повернулась в  палату брата. Медсестра, зрадівши моїй присутності, попросила підмінити її.

— Без проблем, - відповіла  та підійшла до вікна. За ним весна  набирала  обертів. Сонце котилось до обіду,   тому на  прилеглій до лікарні  території виявилось  малолюдно.