Тут вулиці вузькі, мов коридори старої лікарні. Рідкі ліхтарі кидають тьмяно-жовте світло на мокру бруківку. Будинки стоять так близько, що їхні вікна ніби шепочуться між собою, передаючи свіжі міські плітки. Від калюж на дорозі мерехтить віддзеркаленням подвійний світ — мокрий, блискучий і неспокійний.
У повітрі — запах сирості, старої фарби й ледве відчутний аромат вуличних котів, що ховаються на дахах.
У дворі бачу фігуру з капюшоном — худорлявий силует передає щось жінці в довгому зеленому плащі. Їхні рухи точні, відпрацьовані — мов сцена, що вже не раз повторювалася. Конверт чи пакет — не має значення. Важливо інше: інформація, яку вона отримує, змінює баланс гри.
Обмін триває кілька секунд. Потім обидві постаті розчиняються у темряві, і двір знову занурюється в тишу. Лише старе вікно тихо рипить — наче нагадує, що все це було насправді.
Тепер треба вирішити: іти за капюшоном чи за жінкою.
Інтуїція каже одне, досвід — інше. Кожен крок може стати переломним, кожне рішення — перевіркою на витримку.