Люба
З жахом спостерігаю, як Максим йде до нас. В очах пливе від розуміння того, що відбувається. Він рівняється з нами, дарує мені короткий вибачаючий погляд і підходить до Віри, легко цілує її в губи. Лиш недавно він цими губами цілував мене. І як це називається? Хіба так можна? Груди стискає від образи.
Хочеться закричати, але мовчу. Німим поглядом спостерігаю, як він віддає куплені парфуми своїй справжній дівчині. Я відчуваю себе облитою брудом.
- Любка, познайомся з Максом, моїм хлопцем, - сяє від щастя подруга. – Він капітан поліції.
Першим поривом є все їй розказати. Вивести цього негідника на чисту воду. Та псувати свято Вірі не хочеться.
- Приємно познайомитись, - ціджу крізь зуби.
Максим ледь помітно киває. Його бліде обличчя підказує, що можливо в нього залишилось хоч трохи совісті і йому шкода.
- А це моя хороша подруга Люба, - звертається вона до благовірного. – Ми з нею разом навчались на ветеринара. В дитинстві хотілось екзотичної професії. Та зрештою я покинула навчання, зрозуміла що заглядати під хвости котам не для мене. А Любка в нас довчилась, працює по професії.
- Так, а ще ми деяким котам, занадто шустрим, дещо обрізаємо, - посилаю Максиму багатозначний погляд. – Щоб не гуляли.
- Це якось жорстоко, - ніяковіє подруга.
- Зате ефективно, - констатую факт.
- Треба мати вольовий характер для такої роботи, - нарешті подає голос наш кавалер.
- Він у мене є, - сухо відповідаю.
Ми дивимось одне на одного, я свердлю сердитим поглядом, він невпевненим і схвильованим. Віра відчуває напругу в повітрі, але не розуміє в чому справа, тому обіймає Максима за плечі і посміхається своєю фірмовою привабливою посмішкою.
- Давайте не будемо про погане, - лагідно вимовляє.
Я відвертаюся від них. Не можу більше дивитись на цю ідеальну пару.
- Піду привітаюсь з іншими, - видавлюю з себе посмішку.
Оминаю їх і підходжу до столу. Там вже розсілись Вірині друзі. Одних я знаю добре, інших бачила лише декілька раз. Вона комунікативна дівчина, тому легко заводить нові знайомства. На ноги підскакує Аркадій, якого я не відразу помітила. Вся його увага прикована на мені, поруч з ним пустий стілець.
- Люба, можеш сісти поруч зі мною, - невпевнено промовляє своїм тихим голосом.
Мені нічого не залишається, як погодитись. Він в дальньому кутку стола, хоч одне добре, буду подалі від Максима. Як тільки присідаю за стіл, мою увагу привертає голос Віри:
- Друзі, як ви знаєте, вчора мені стукнула кругленька дата, тому я вас сьогодні зібрала відсвяткувати. Веселіться, пийте, гуляйте. І наперед дякую усім хто прийшов.
Вона говорить, та я не піднімаю погляд, вперто розглядую свої руки. Не хочу бачити поруч з нею того, хто так палко мене торкався. І як я могла так обманутись? Навіщо повелась на нього так бездумно? Друзі починають вітати Віру, викрикувати їй різні побажання, а я продовжую її ігнорувати. І хай це буде не красиво, зараз мені все якось байдуже.
- Я радий, що ти прийшла. Ми так давно не бачились, - тихий голос Аркадія вириває з важких роздумів.
Піднімаю на нього погляд. Худий, з русявим чубом, сірі проникливі очі сховані за тонким склом окулярів. Вони йому личать, придають якоїсь виразності чи що. А ось одяг, як завжди консервативний, чорні брюки, біла сорочка і чорна жилетка. Завжди з галстуком, особисто я ніколи без нього не бачила. Він навчається на юриста, можливо тому в нього такий дивний стиль.
- Останній раз ще на новий рік, - туманно пригадую.
Ми святкували всі разом вдома Віри. Аркадій тоді не відставав від мене, ходив хвостиком. Потім рвався проводжати, та я категорично була проти. Від тоді пройшло біля чотирьох місяців, помічаю в ньому певні зміни. Став трохи дорослішим.
- Так. У мене зараз мало часу на спілкування з друзями. Навчання поглинає все моє життя, - він нахиляється і обдає мене своїми чоловічими парфумами. - А в тебе як справи? Віра говорила, ви рідше спілкуєтесь.
- Вся в роботі, - знизую плечима.
За столом всі активувались і починають розливати спиртні напої. Смуглявий хлопець, що сидить навпроти мене тягнеться через весь стіл і не спитавши наливає мені повну склянку горілки.
- Вона такого не п’є, - незадоволено протестує Аркадій.
Я стримую його, схопивши за руку.
- Нічого, один раз можна. Як то говориться, за іменинницю, - заспокійливо промовляю і не дочікуючись інших випиваю все до каплі.
Спиртне обпікає горло і я кривлюсь, з очей виступають сльози. Та це ніщо порівняно з гидкими відчуттями, що мнуть в середині мою душу. Аркадій дивиться на мене широко розкритими очима. Він знає, що таких міцних напоїв я не п’ю. Потім підозріло прищурюється.
- От молодець, - викрикує мені смуглявий, що наливав. Ніяк не можу згадати, як його звати. - Вчись студенте.
Я не звертаю на нього увагу. Горілка б’є в голову, розслабляє і притуплює біль, котрого не повинно було бути.
- У тебе щось сталось? - вдивляється Аркадій мені в обличчя.
Цей хлопець досить розумний і спостережливий. Він помічає те, чого не помічають інші. З ним треба бути обережною, якщо хочеш щось приховати.
- У подруги день народження. Потрібно веселитись, - посміхаюсь я йому.
По ньому видно, що мені не вірить, але нічого не говорить. Я все одно не скажу. Сором мені, якщо зізнаюсь на дні народжені подруги, що цілувалась з її хлопцем і що він запав мені в душу.
Ще декілька склянок і мені стає погано. Піднімаюсь на ноги, хочу покинути шумний стіл, хочу на свіже повітря. Аркадій збирається йти за мною, піднімається слідом.
- Не ходи за мною, - вимовляю затерплим язиком. - Я в туалет.
Він неохоче сідає на своє місце. Я проковзую повз гостей, як можу стараюсь нікого не зачепити, хоча виходить не дуже. Віра навіть не звертає уваги, коли я проходжу повз неї, вся її увага на Максимові. А ось він на мить підносить на мене свої пронизливі очі. Надіюсь мій вираз обличчя дасть йому зрозуміти, що я його ненавиджу.
#2227 в Любовні романи
#1064 в Сучасний любовний роман
#349 в Сучасна проза
випадкова зустріч, любовний трикутник і сильні почуття, від неприязні до кохання
Відредаговано: 12.11.2022