Єдина глава

Лише один день. Нам вистачило його, щоб закохатись безмежно. Насправді, Джоне, я й уявити не могла, що таке в житті стається. Ти мало не збив мене з ніг. Піднявши очі до гори, зазирнувши в твоє обличчя, ти світився мов  найясніший промінчик сонця. Я посміхнулась у відповідь, й не могла відвести погляд, бо ти був неймовірно гарний. Ми дивились один на одного півхвилини, але час тягнувся так повільно й ці тридцять секунд здавались вічністю. Насправді, я була б досить не проти провести вічність з тобою. Я безсоромна розглядала тебе, біла рубашка, оголені ключиці, закатані рукава й чорні джинси. У твої мигдалеві очі неможливо не закохатись. 

-Прошу вибачення, - ти робиш крок назад, й чари у мить розвіює вітер. 

-Нічого страшного, не кожного дня зшибають красені, - щоб ти не бачив, як я червонію, опускаю голову. Я якось дуже нерозумно говорила, наче підліток. 

-Я можу повторити при нагоді. 

-Можемо обійтись без травм.

-Прогулянка? 

-Отак одразу? Хіба не треба знайомитись чи щось типу того.

-Джон, - ти простягнув мені долоню, а я роздивилась її перш ніж потиснути. Пальці були довгими, наче в піаніста, долоня велика, але не широка. 

-Лейн. 

Ми не помітила тоді,  як дійшли до парку з атракціонами. Добре, що я зустріла тебе вранці, бо тоді б у нас було менше часу на балачки про все на світі. Ти був харизматичний, дуже цікавий, веселий й сміливий, привабливий. 

-Фотобудка! Давай зробимо фото? - ти схопив мене за руку й усередені перевернулось усе, навкруги все заграло яскравими барвами. 

Я більше не думала головою, бо була затьмарена тобою. 

Ті фото, які ми тоді зробили, вони досі в мене й я не можу, та й не хочу нічого робити з ними, бо ми там щасливі. 

Все траплялося швидко, та я була рада тому, бо відчувала, що ти моя людина. Мій спокій був у твоїх очах, моя любов у дотиках, моє сердце в обіймах. 

-Тепер ти від мене нікуди не дінешся, - ти одягнув мені на палець якесь дитяче кумедне кільці у яскраво рожевому кольорі. 

-Це пропозиція? - я розсміялась, а потім долонею торкнулась твоєї вилиці, поглянула в очі, - Я б не змогла тобі відмовити. 

-Тиждень. Ми тиждень разом, гадаю, можна й одружитись. 

-Дійсно, - я сміюсь, - чому б і ні. 

-Лейн, я не жартую, -  я стаю серйозною, підношу його долоню до своїх губ й обережно цілую. 

-Я теж. Джоне, я теж серйозно, ми вже й так достатньо довго тягнемо. 

Я починаю реготіти, а потім міцно обіймаю тебе. Ми лежимо на траві й дивимось у ясне блакитне небо, я чую стук твого серця, ритмічний та прискорений. Але насправді, це ти дивився в небо, а я дивилась на тебе. Якби я мала бажання, лише одне й саме потаємне, саме бажане, я обрала ніколи тебе не втрачати. Я насолождувалась тобою, пізнавала тебе. Ти ніколи не дозволяв собі сумувати, завжди посміхався, був уважним до мене. Коли правда почала виходити, лізти з кожної щилини, я почала розуміти тебе краще. У тебе не було вибору. Те життя, яке ти жив колись, здавалось тобі нікчемним. Життя поділене на “до” та “після”. Ти зник на наступний день. Ми були разом рівно тиждень. Дикість, але це факт. Я писала тобі, та ти не відповідав мені досить довго, я думала, що це вже все. 

Джоне, будь ласка, дай відповідь, прошу! Де ти? Я втрачаю глузд. 

Джоне, я ладно померти від переживань, будь ласка, давай зустрінемось. 

Джоне, я не хочу так розходитись, нам потрібно поговорити. 

Джоне, ти можливо колись прочитаєш це повідомлення. Я дуже злюсь на тебе, але хочу вірити, що то вагомі причини, щоб залишити мене. Я закохалась в тебе ще в першу секунду, в мигдалеві очі, посмішку. 

Пройшло достатньо багато часу перш ніж від тебе надійшла відповідь. Я потроху звикала знову бути на самоті. Ходила у кіно, читала книги, дивилась багато серіалів, щоб забутись, соціум був не для мене. Кожна спроба була фатальною помилкою, мені всюди здавалось, що ти поруч. Одного разу я навіть бігла за хлопцем, а він злякався мене й біг від мене ще швидше. Так ось, коли  я не очікувала, на телефон прийшло повідомлення. Я бачила твоє імʼя на екрані та у середині мене щось вибухнуло. 

Лейн, вибач мені. Я зник. Знаю, як це виглядало, та я хотів щоб ти запамʼятала мене тим Джоном, якого зустріла. Я мав би одразу розповісти тобі правду, та не зміг. Коли я думав, що ти будеш розбита, й це буде тиснути на мене ще більше, я просто тримав все у собі. Я був щирим, посміхався, бо ти була поруч, був щасливим, бо ти була поруч. Я вдячний, що ти була зі мною, і навіть, якби ти знала правду, я знаю, що ти б й надалі була зі мною, та нащо тобі бачити, як людина, яку ти кохаєш втрачає здатність самостійно пересуватись й ходить під себе? Уяви, як би я себе почував? Люба Лейн, моє серце завжди належатиме тобі. Я закохався у тебе набагато раніше, наважився не одразу. Яка ж ти гарна, найгарніша жінка у всесвіті, у моєму всесвіті. . Цей лист ти отримала лише тому, що я помер. Я хотів, щоб ти знала правду й не тримала на мене образ, не хотів, щоб шукала мене, тому не сказав одразу. Написав листа й попросив надіслати, коли помру. Але, якщо прийдеш на похорон, не лякайся, мій брат дуже на мене схожий, але ще той гівнюк, але дякую, що обіцянку він виконав. Адресу він напише. Прощавай, Лейн, Кохаю, твій Джон.