Екстрена новина з одеського дворика: "Самсон все!"

— Іринко, привіт!

Почули Софочка з Семеном Семеновичем голос своєї людинки. Людинка сиділа обличчям до підвіконня, але чомусь говорила, звертаючись не до маленького екранчика, в якому за спиною Іринки Софа могла бачити Розу Марківну, а дивилася в якусь здорову чорну штуку. Ця незрозуміла штукенція, схожа на дивну стінку, мало того, що прикривала пів обличчя людинки, так ще й закривала Софі весь огляд.

Точніше, показувала Софі зворотний бік екрану. Отже, бідні квіти не могли спостерігати за тим, що відбувалося на екрані, а отже, й Розу Марківну не побачити. Через особливості дивної конструкції, яку чоловічка називала "письмовим столом" та своїм "робочим місцем", навіть Бені, який стояв на верхній полиці, не було нічого видно, крім верхівки людинки. Так що нічого не залишалося, як слухати те, що казала людинка своїй загадковій невидимій приятельці.

— Шоб ти розуміла, Іринко, — скаржилася чоловічка, — вчора мій смартфон того... "все"! Уявляєш, я лежала на ліжку, робила записи у телефоні... Пам'ятаєш, я казала, що поставила новий додаток для нотаток? Ага, тестую. Так от, вирішила я зробити перерву сніданок, а коли повернулася, цей… гаджет…

— Хто “гад же ж”? — Здивовано підняв товстий неповороткий лист Семен Семенович у бік своєї дружини.

— Ша, Сьомо! — Відмахнулася від чоловіка красуня-спатифіллум, — візьми в руки своїх вух та сам слухай! Он, чуєш, шо каже людинка своїй Іринці. А я так зрозуміла, що нам, крім того, як слухати, поки інших джерел новин не світить!

— Так, Іринко, — продовжувала людинка, — лежав мій Самсон на ліжку без ознак життя й вирячився в стелю абсолютно чорним екраном... А хто знає, що з ним? Добре, що у мене налаштована синхронізація месенджерів з ноутбуком, хоч без зв'язку не залишуся… Та пробувала я перезавантажувати та підключати до зарядки! Результат: нуль на масу, два на трасу! Не реагує, зараза… Схоже, наш Самсон того… остаточно “все”. Що ти не знаєш цей бородатий анекдот, про “все”? Ах, так, вибач, забуваю, що від ваших Чернівців до Одеси пів ліктя по карті, а потім на собаках… Ага, це я так намагаюся жартувати. Тільки уяви, як мені шкода Самсона, там стільки фоток, книги, нотатки... Звичайно, я не зробила жодних копій. Я що знала, що він так раптово "всекнеться"? Анекдот? Так, слухай. В Одесі вмирає Абрам. Й родичі думають, як дешевше відправити телеграму родичам до Ізраїлю. Вигадали та відправили "Абрам все". Надходить відповідь зі співчуттями: "ОЙ". Посміялася? Що я робитиму далі? Навіть не знаю, що! Купівля нового телефону в наші плани не входила... А фотки як мені шкода! Я ж стільки Софу фотографувала, та дона Авокадро, й Беню… Навіть усіх м'яких жителів! У нас, до речі, у наших м'яких мешканців поповнення! Ага, вже майже два десятки іграшок! 

Поки чоловічка скаржилася своїй приятельці Іринці, домашні рослини та м'які мешканці одеського дворика слухали мовчки. Й це не був жарт! Помер “сам” Самсон…

Як завжди, вночі, коли люди вже заснули, мешканці одеського дворика зібрали загальнобудинковий комітет з обговорення екстрених внутрішньодворових новин.

— Ну, шо, громадяни сусіди по дворику, — звернувся до всіх присутніх Семен Семенович, — це люди не розуміють, шо у рослин, м'яких іграшок та навіть техніки є душа… Але ж ми з вами знаємо за правду життя!

— Таки да! — Підтакнув зі свого місця на полиці Переїзд Пилипович, — у наших людей не вистачає в голові кульок та роликів, щоб зрозуміти за наше складне життя.

— Ви таки маєте рацію, шановний! — Підтримав м'якого мешканця Семен Семенович. — Але ми з вами все-таки зібралися з приводу сумної події. Вчора в дощовий день... Не пам'ятаю, чи був дощовий день чи ні? Але... самі розумієте, "дощовий день" звучить набагато епічніше. Так ось, вчора, передчасно... таки так, зі слів нашої чоловічки... тихо й раптово пішов з життя головний фотограф та очевидець усіх подій за останні п'ять "з хвостиком" років, Самсон Симеонович Андроїд. Шоб ви розуміли, він найстарший з нас, тому шо з'явився у нашої людинки, коли нашого дворику ще й навіть в проєкті не було!

— А що таке? Що з ним трапилося? — На всі голоси пролунали запитання.

— Таки ніхто нічого не знає! — Упевненим голосом промовив Переїзд Пилипович, — Самсон просто взяв й мовчки відключив свій always on display. На реанімацію заряджанням та перезавантаження не реагував. Так шо, давайте, шановні мешканці вшануємо пам'ять покійного.

— Ви що хочете сказати, що мої свіжі фото не потраплять в інстаграм? — Подав голос зі свого місця на шафі м'який Фіма, — це шо значить я у нікуди пики корчив для гарного кадру?

— Фімо, — дуже серйозно сказав Семен Семенович, — Вам таки є, шо сказати доброго за покійного Самсона?

— Ну шо можу сказати, ось мій брат-близнюк Сіма, набагато гірший!

— Шановний, Фімо, — спокійно сказав Семен Семенович, — я вам уже багато разів рекомендував прийти до мене на психотерапію разом із братом, шоб нарешті залагодити ваші розбіжності й шо? Ви ж просто морозитеся, шо ті сніжинки! А зараз, нагадаю, ми таки зібралися, шоб проводити в останній шлях нашого Самсона! Таки шо ви можете сказати доброго саме за нього?

— Ви таки знаєте, — задумливо промовив м'який Гарік, — був час… коли Самсона залишали поряд зі мною на полиці… та я таки зрозумів, шо наш Самсон Симеонович прожив довге та насичене життя смартфона від моменту покупки на старті продажів до... учорашнього дня. Він, таки, знав за життя все, шо тільки міг. Самсон літав у прямому й переносному сенсі... Шоб ви розуміли, він багато літав літаком й бачив таку красу зверху, шо вам й не снилася! Він мені сам розповідав та показував тріщину на задній панелі.

— Ой так, — у два голоси озвалися Люся та Боніфацій, — нам Самсон теж розповідав як після трагічного падіння з височенної полички у ванної, коли він впав на слизьку та болячу кахельну підлогу, у нього з’явилася лише одна подряпина на задній панелі!

— Та це, таки, була не його єдина колотнеча! — Встряв у розмову м'який Зіркун, — Я сам бачив, шо корпус Самсона був добряче похитнутий, але все своє довге життя він залишався вільним смартфоном, який ні дня не прожив у захисному чохлі!