Тиждень втрат та м'які мешканці

— А хто вам сказав, шо я, таки хвалюся? — Зненацька подав голос Семен Семенович.

Беня здригнувшись верхніми листочками, обернувся й здивовано подивився на сансев'єру, який з ним раптом заговорив. До речі, Беня був дуже ввічливим фікусом й, за звичаєм, скористався можливістю відповісти питанням на запитання.

— А ви за шо зараз кажете?

— Як за шо? Ви ж самі, виявили інтерес за м'яких мешканців, — спокійним тоном заявив Семен Семенович, — отож, щоб ви знали, я не хвалюся. Може, я не хотів знати за історію кожного м'якого мешканця, але мене ніхто не питав. Поки я жив на полиці у кухні, багато чого чув від людей. У мене склалося враження, що наші люди на кухню ходять, як на переговорний пункт. Ні, щоб прийти, приготувати мовчки їжу і піти до кімнати. Таки ні, приходять і годинами балабонять: то за ціни в магазинах, які мені триста років не впали, то за свої проблеми, то за м'яких жителів.

Чим більше Семен Семенович розпалювався, тим більше викликав у Бені неприємне… співчуття. Беня й сам був у такому становищі, коли люди виходили на балкон, нібито подихати свіжим повітрям, а за фактом просто виговоритися. І, звісно, ніхто жодного разу не запитав: "Шановний, Бенджаміне Натановичу, а чи не завгодно вам, послухати за останні новини?".

Якби Беня міг говорити людською мовою, він би обов'язково відповів: "Таки ні, не завгодно! Полийте мене чистою водою з підживленням, оновіть ґрунт, залиште мене на самоті на самому теплому місці, а самі... валіть якомога далі, щоб очі мої вас не бачили! "

Отже, Беня розумів Семена Семеновича, як ніхто інший. З іншого боку, Беня ще не встиг познайомитись з м'якими жителями, тому він не знав, що це за істоти такі. Може вони, взагалі, бандерщики якісь, чи того гірше малохольні з блідим виглядом та рожевими щічками?

Звичайно, Бені було цікаво дізнатися, як м'яким мешканцям одеського дворика вдалося вижити в коробці без їжі та світла, але… Виявляти мовчазний інтерес чи ставити запитання, як кажуть в Одесі: дві великі різниці.

У його розумінні, вижити в коробці без світла та поливу було за межею фантастики. Але показувати свою цікавість Беня не хотів, тим більше перед Семеном Семеновичем. В уяві Бені це було найгірше, що він міг собі дозволити. З цієї причини, щоб не втрачати залишки гордості, Беня демонстративно став ворушити верхніми гілочками, намагаючись зловити якнайбільше штучного світла. Він дуже сумував за природним сонячним промінням, але змінити ситуацію не міг. Краще вже стояти на верхній полиці у теплій кухні та ловити убоге світло, ніж... томитися в темній коробці, як м'які жителі. Або, як Ігоряни та Костяни, які стирчали на холодному підвіконні та ловили надмірно яскраве сонячне світло. Інша річ, затишний утеплений балкон, на який проникало досить розсіяного світла, достатнього, щоб отримати порцію ультрафіолету, й при цьому не спалити тонкі ніжні листочки.

Беня настільки захопився ностальгічними спогадами про теплий балкон на дев'ятому поверсі, що зовсім забув про сансев'єру, що стояв поруч. Семен Семенович це відчув, й хотів було образитися. Але вирішив не надто показувати свій поганий характер у всій красі, цьому новому вимушеному сусідові по полиці та поспішив відступити. Після тривалого перебування на кухонній полиці, куди його перенесли відразу з під'їзду, на самоті, говорити не було з ким. І якщо йому б довелося вибирати менше із лих: підтримувати приятельські стосунки з Бенею або балаболкою Меліссою М'ятівною… то Семен Семенович, звісно б обрав Беню. Бо це безперечно, набагато краще, ніж стирчати на самоті та розмовляти з собою.

— Я дико перепрошую, — поспішив ретируватися Семен Семенович, — розумію, шо переїзд для всіх нас це було шось із чимось… Наш дворик, й без того нечисленний, не отримав нічого приємного, крім втрат…

— Про те, шо два Костяни не витримали, це я зрозумів, — нетерпляче перебив Беня сансев'єру, слухати ще раз розповідь про загибель Костянов він не хотів. — А шо ще хтось загубився?

— Такі так, й таки ні, — поспішив поскаржитися Семен Семенович, зрадівши тому, що Беня підтримав діалог. — Піди дізнайся, виживуть вони взагалі чи ні. Та Свідки Селери помітно пожовтіли. Оскільки вони однорічні, теж поки шо незрозуміло, чи це тимчасова депресія, чи таки так, селери дійшли логічного кінця свого сумного та короткого життя.

— Шановний, якщо ви, добре грамотний, то скажіть хоч за одну приємну новину. А то, чи знаєте, я поки не зрозумів, шо я з цього матиму: вагітну голову чи порцію щастя, шо стане легше дихати?

— Добру новину? — Здивовано підняв верхній листочок Семен Семенович, — ви мені просто починаєте подобатися. Я вам шо: радіо, шоб гарні новини на замовлення складати? Ну, якщо ви так хочете, ось вам новина зі щасливим кінцем: наші брати зі скриньки однакових з панцира, ахатинки Пежо та Рено, проживши добу в голоді, радісно накинулися на капусту. Так шо скоро буде нам усім за щастя порція підгодівлі у вигляді чарівного равликового гною!

— І все?

— Шо все?

— Це шо, всі добрі новини?

— Ну хочете, нате вам на тарілочку ще радісні новини: банди Ігорянов і Костянов, переїхали на підвіконня біля ліжка. Так шо, кримінальний район, за природним збігом обставин, став найвіддаленішим. Можете спати та дихати спокійно.

— Ви шо, шановні вчорашніх газет з ранку начиталися? Ігорянов та Костянов одразу на підвіконня визначили. Це новина вже як одеський анекдот: приїжджий не зрозуміє, а корінний одесит вже насміявся! — Беня мляво помахав гілками. Був би свіжий вітерець із вікна, він би обурився за повною програмою.

— А шо вам, таки не подобається? — Семен Семенович теж не на жарт розпалився, тому не придумав нічого кращого, ніж накинутися на Беню із зустрічними питаннями. — Вважаєте, шо мої новини не до теми: свої розкажіть! Я сам бачив, як ви до нашої лялечки Софочки свої листочки підкочували, не хочете чесно сказати, таки надумали одружитися чи так, погуляти вийшли?

— А вам, яка справа, до мого особистого життя? — Такого повороту подій Беня не очікував, тож перейшов у наступ, — чи ви самі хотіли до Софи підкотити, а вона вас гарненько так відшила? — Беня тихенько й зловтішно захихотів, — я таки наступив вам на улюблений мозоль?