Перше велике переселення одеського дворика… у село

— Наше вам, шановний Семене Семеновичу, — радісно помахав Беня гілками, вітаючи свого нового сусіда по полиці, сансев'єру та, за сумісництвом, квіткового психотерапевта.

— І вам того ж, шановний… по тому ж місцю… — не поворухнувшись, відповів сансев'єра Семен Семенович. Втім, стриманість була характерною рисою квіткового психотерапевта: по-перше, товсте щільне листя було практично нерухоме. А, по-друге, після життя на підвіконні прокуреного під'їзду між сьомим та восьмим поверхами, Семен Семенович й навчився майстерно слухати. Ось і зараз він не поспішав відкриватися своєму новому вимушеному сусідові по полиці – фікусу Бене.

— Ні, як вам це подобається? — Тим часом продовжував фікус, — тільки я, таки, звик до своєї полиці на сонячному утепленому балконі, так ні… запхали мене в якусь металеву брязкітку скриньку і… потягли невідомо куди… Вас, до речі, теж везли на холодній підлозі машини?

— Таки ні, мене разом із Софочкою везли у якомусь відкритому пластиковому контейнері зверху картонних коробок з людським майном.

Беня з ревнощами подивився на квіткового психотерапевта. Він сам уже неодноразово, поки Софа стояла поряд, намагався завести розмову з красунею, але поки що його наміри листочками у бік лялечки-спатифіллуму не увінчалися успіхом. Визнавати поразку Бені було неприємно, тому він поспішив сісти на улюбленого коника – почати обурюватися з приводу і без.

— Ні, як вам, таки, подобається цей грандіозний переїзд? — Театрально закипав Беня, — таке враження, шо нам спочатку помилково дали "нурофен", а потім, шоб пігулка марно не пропала, влаштували, таки, головний біль…

— Шоб ви знали, — багатозначно зауважив Семен Семенович, — у нашому головному болю з переїздом, гіршим за який могла бути лише пожежа… винні Свідки Селери та "чарівна" кухня на дев'ятому поверсі.

— Свідки Селери? — вигукнув Беня, — ось не даремно мене дратував цей нахабний молодик. Я так і знав, шо не просто так, а з таємним інтересом, цей селера питав за життя Абрама Соломоновича. Стояв поруч, безневинно лупав очима, а сам думав, як би нам усім зробити скандал, шоб було весело!

— Можливо ви, шановний, і маєте рацію, — підтримав фікуса Семен Семенович, — коли я тимчасово жив на підвіконні біля кухні, то чув за історію селери. Шоб ви знали, ця вся банда фанатиків "здорового життя" та "правильного харчування", з'явилася з одного магазинного куща. Якимось магічним чином цей самий кущ, мало того, шо потрапив на прилавок із самої Польщі, так ще й коріння пустив. Ну, правда, де ви, таки, бачили, шоб нормальні кущі, єдине призначення яких бути покришеними у салат, ось так брали та пускали коріння? А ці нахаби, мало того шо коріння пустили, так ще й брунькуватись стали, як не в себе! Я, таки, чув, — Семен Семенович перейшов на загадковий шепіт, — що наших Свідків Селери називали "шаленими"! А все тому, шо з одного куща виросло шість послідовників! Спочатку ці бандити здорового способу життя окупували балконну шухляду, а потім їм і цього стало мало! Ні, ну, де ви бачили, шоб порядні домашні рослини вимагали пересадки? І їх люди чули з першого разу?

— Ось тут, я вас цілком і повністю підтримую, шановний, — підтакнув Беня, — особисто я, скільки разів і прозоро і не дуже натякав людям, шо хочу збільшити житлоплощу! І шо вони? Адійоти, одним словом! Доходить до них, як до тієї жирафи, на третю добу, коли в мене вже від депресії листя сиплеться!

— От і я за те говорю! — Притаманний сансев'єрі спокій випаровувався на очах і, зазвичай стриманий Семен Семенович, почав входити в раж мізантропії, — ні, ви тільки уявіть, шо кожного з цих однорічних зухвальців забезпечили окремим горщиком, ніби вони якісь цяці!

— У Свідка Селери, який стояв поруч зі мною замість квіткового горщика, була обрізана пластикова пляшка… — помітив Беня.

— Ви таки, впевнені, шо це важливе зауваження? Справа ж не в тому, чи отримали нахаби по обрізаній пляшці на кущ, а в тому, шо їм туди дали ґрунт! Між іншим, наш ґрунт! Ні, шоб просто накопати біля канави вуличної землі… ці босяки отримали повноцінний ґрунт, призначений для кімнатних рослин. Ну, де ви бачили, шоб до селер було таке саме ставлення, як до нормальних домашніх рослин?

— Ви знаєте, шановний, це зараз мода така пішла у людей, пхати толерантність куди треба і куди не треба!

— Отож і воно! — Обурився Беня, — розкажіть краще мені, чим Свідки Селери займалися на кухні. А то я так зрадів, шо цього хуцпана кудись відправили з місією, шо навіть не подумав, шо його відправили робити нерви пристойним рослинам. — Після діалогу з Семеном Семеновичем, Беня перейнявся повагою до сансев'єри. Чи жарт, вижити в під'їзді Ще й якому під’їзді: у старій дев'ятиповерхівці, де з кожної щілини дує холодний вітер! — Сподіваюся, ці… селери не надто вам кішкомотили?

— Та ні, мене вони не чіпали. Їм вистачило своїх "парафіян": кінзи, петрушки, цибулі та базиліка. З якогось переляку до них ще Меліса М'ятівна приєдналася. Ну, ви, таки, знаєте, шо наша М'ятівна трохи того, прибита на голову. А я, — Семене Семеновичу, з гордістю відкинув найвищий, найтонкіший листок, — був понад усього цього, як би висловитися культурно... йокалемене... Отож на полиці я стояв над столом, зверху спостерігав і слухав розмови за чарівну кухню.

— А шо з кухнею не так? — Здивовано підняв гілочки Беня, — з якої радості вона стала чарівною?

— Та то люди гомоніли на всі лади, шо всі голосно й чітко озвучені бажання на кухні  виконуються. Мов, сказали вони у вікно бажання переїхати до села біля річки та… нате вам на тарілочку – ось вам хатка у селі за п'ять хвилин ходьби до річки… річки-смердючки…

— А звідки ви знаєте назву річки? — Від здивування Беня так різко махнув гілкою, що мало не відірвав пару листочків об гостру боковину полиці, — ось, чортова халепа, — вилаявся Беня, — ставлять абикуди, шо не розвернутися потім…

— Ви таки, шановний, визначитеся: чи вас зараз підтримати в лайках нового місця, чи продовжити за річку?