— Шановний, — звернувся фікус Беня до рослини, яка стояла на полиці поруч з ним, — ви таки чули за сумну новину, шо... таки так, кілька днів тому, Абрам Соломонович був відключений від апарату ШВЛ?
Свідок Селери тільки прошелестів у відповідь свіжими листочками. Втім, Беня не потребував у співрозмовнику. Йому просто хотілося виговоритися. В інший час Беня ні за що б на світі не звернувся до одного зі Свідків Селери, щоб не провокувати дебати на слизьку тему, але зараз... Останній багаторічний друг Бені переставився перед квітковим богом, тому Беня був морально розбитий трагедією, яка спіткала і його особисто, і інших мешканців одеського дворика. Хоча, про який дворик могла йти річ? Зараз крім самого Бені тут залишилися тільки тимчасові мешканці: група Свідків Селери, Мелісса М'ятівна, та мадам Салат.
— Шоб ви зрозуміли, — продовжив Беня, — Абрам Соломонович був третім сукулентом, якій таки оселився у нашому дворику. Попередні сукуленти, Абраша та Мойша теж, на жаль, "почили в бозі". Я все робив собі вагітну голову: ось шо їм не вистачило для життя? Здається мені, шо вони просто від самого початку були "не жильцями". До того як оселитися у нашому дворику Абраша животів існування в "Ашані". Якби не великі знижки, то так би й зігнувся в гіпермаркеті, не знаючи нормального сімейного життя. А Мойша, швидше за все, не витримав довгого і безрадісного виживання в супермаркеті будівельних матеріалів.
— Можливо у всьому були винні противні дрібні комашки? — Подав голос Свідок Селери, — у нашому ґрунті якось завелися такі.
— Таки, й в мене були комашки! — Перервав Селеру Беня, — ви шо, вважаєте, шо я ніколи не хворів? В мене, між іншим, депресія! А ґрунт у нас у всіх у дворику однаковий. Ми тут усі у одному човні – одним й тим же вболіваємо, та одним й тим же лікуємося. Ну, звісно, крім моєї депресії – вона моя особиста. Я за інше говорю, — почав розпалюватися Беня, — покійний Абрам Соломонович був душею нашого дворика. Й, до речі, найбільшою цяцею! А тут, нате вам на тарілочку, лафа скінчилася – ні з того ні з сього Абрам Соломонович почав чахнути.
Шоб ви знали, ми всім двором вирішили, шо йому просто сумно одному та його терміново потрібно "одружити". Як і належить добропорядному сукуленту, Абрам Соломонович не став заперечувати проти "договірного шлюбу" та сприйняв Розу Марківну досить доброзичливо. Ах, бачили б ви цю мініатюрну красуню трояндочку чарівного яскраво-рожевого кольору. Роза Марківна, як і Абраша, ну, той, який упокоївся раніше, теж жила в "Ашані", тільки в іншому. Роза Марківна оселилася в гарному квітковому горщику білого кольору... ні дати, ні взяти – наречена!
Втім, щастя молодят було недовгим. Роза Марківна, не проживши й місяця, засохла на очах коханого чоловіка... А, може й не коханого? Її ж, як і Абрама Соломоновича перед весіллям ніхто не питав...
Реанімація та реабілітація виявилися безсилі перед невблаганним прив'яданням ніжної Розочки... та вона тихо пішла з життя "в вікно" у вигляді останнього засохлого кореня, залишивши після себе тільки порожній квітковий горщик і... самотнього вдівця…
— І шо, у всій "одесі" не знайшлося жодної свахи, шоб кудись прилаштувати Абрама Соломоновича? — Подав голос Свідок Селери.
— Ви шо, хворий на голову? — Беня подивився на Селеру, як на повного ідіота, — звичайно ж, спроби "одружити" Абрама Соломоновича продовжилися. Другою дружиною повинна була стати гвоздика Фірочка, коли досягне віку достатнього для одруження… тобто, виросте з насіння.
Чекати довелося довго. З пакета з насінням гвоздики, проросло лише чотири полу дохлих стеблинки, троє з яких зів'яли, так і не встигнувши зміцнити та дожити до шлюбного віку. Так, з потенційного гарему для бідного сукулента, вижив тільки один хирлявий паросток.
Чи то зірки не склалися, то чи, дійсно, над Абрамом Соломоновичем навис злий рок, але поруч з ним, Фірочка росла вкрай повільно, щодня намагаючись піти з життя, слідом за своїми сестрами по насінню з пакетика. Шоб, ви знали, у нашому дворі ще ніхто не виростав з насіння, тому наші люди з маніакальністю інтернів, яким за якоюсь безглуздою випадковістю дістався тяжкохворий пацієнт, проводили щоденні огляди, готуючись в будь-який момент почати реанімацію... або, грати похоронний марш черговому квітковому "смертничку"...
У якийсь час всім настільки набридло рятувати Фірочку, шо її просто відправили на курорт у найтепліше та сонячне місце на балконі. Там Фірочка зміцніла, поправила здоров’я та... вибачте, але тут я, як добропорядний фікус промовчу, бо те, шо трапилося між мною та Фірочкою... Вважаю, ви самі розумієте, шо трапляється на курорті між двома романтично налаштованими рослинами?
Ах, Фірочка, ах ляля... — скромно прикрившись гілочками закотив очі Беня, віддавшись приємним спогадам, — зізнаюся вам, поруч з цією красою я прям підбадьорився! Шо там казати, Фірочка теж, в прямому сенсі, розквітла на очах...
— Шановний, — знов подав голос Свідок Селери, який до цього моменту слухав монолог фікуса мовчки, — ви, взагалі-то, почали говорити за покійного Абрама Соломоновича. Навіщо ви вирішили вивалити на мене інформацію за ваші курортні пригоди?
Якби у фікуса Бені були людські очі, він би постарався висловити поглядом усю зневагу до однорічної селери, яка ніколи не зможе зрозуміти щирі почуття навченого роками фікуса, коли він побачив юну красуню... але очей у Бені не було, тому він просто обурено зашелестів листям та продовжив:
— Шо стосується, Абрама Соломоновича, то залишившись один однісінький, він став чахнути прямо на очах. Спочатку він скинув всі свої товсте листя. Ми всім двором наївно припустили, що скинуті сукулентом листя – це “добрий знак”, якій свідчить про грошові надходження... Виявилося, три рази "ага".... Додаткових грошей не “впало” ні нам, ні нашим людям, а ось здоров'я Абрама Соломоновича стало танути просто на очах.
Оскільки з усього одеського дворика рослин Абрам Соломонович був найдорожчим і "крутим", викинути його помирати безпритульним сиротою на вулиці, нам не дозволяла совість, тому було прийнято рішення врятувати його, якщо не повністю, то по частинах. Так Абрам Соломонович був відправлений на операційний стіл, а далі в реанімацію... — тут Беня багатозначно додав, — але це вже зовсім інша історія, якої з вами, шановний, я ще два рази подумаю, перш ніж поділитися!
Відредаговано: 20.02.2022