Одеський дворик, або Таємне життя рослин

Передмова від автора

Звичка давати імена домашнім рослинам та побутовій техніці передалась мені від моєї улюбленої тітоньки. Моя тітка не просто давала імена, вона навала предметам і гаджетам людські риси. Казала, що у кожного з них свій особистий характер. Наприклад, пральній машині “Занусі” подобається, якщо її умовляють: “Ну, будь ласка, дорогенька, ти ж гарна дівчинка”. А, чайник “Філько” треба лаяти та підштовхувати. 

Трохи пізніше у мене з'явилася колега, яку у свій час виховували дідусь Сьома та бабуся Циля. Дитинство у "одеському стилі" вплинуло на знайому настільки, що у дорослому віці вона почала давати своїм домашнім тваринам виключно єврейські прізвиська: собака в неї звалася — Фаїна, кіт — Мойсей, папуга — Моня… 

А потім я й сама потрапила в Одесу. Коли їхала до Одеси уперше ловила себе на думці, що не можуть люди постійно жити ось так: на жартами та примітках. Виявилося, що не просто могуть — це їх стиль життя, неповторний колорит, якій є тільки в Одесі. 

Був період, коли я жила, як кажуть "на колесах" та валізах й не могла дозволити собі мати щось своє, рідне, крім ноутбука та смартфона. Навіть техніка у численних орендованих квартирах була… чужою с незнайомим характером. Що вже казати про кімнатні рослини? 

Декілька років тому я зустріла свого майбутнього чоловіка. Вважаєте, що я проміняла кочове життя на заміжжя? Ні! Разом з чоловіком ми змінили вже чотири знімних житла. Зараз живемо у п'ятому та… поки не плануємо "зав'язувати" з переїздами.

Коли ми ще жили на першій знімній хаті, якось купили нашу першу сумісну рослину – фікус Бенджаміна, скорочено, Беню. Буквально з перших днів життя з нами, фікус почав "показувати" свій характер – скидати листя. Він гостро реагував на зміну води, ґрунту, освітлення. 

Одного дня я, втомившись від тихої боротьби за життя фікуса, почала згадувати одеські анекдоти. Майже у всіх анекдотах головним героєм був… Беня та його кепський характер. 

Потім на одному розпродажу у великому мережевому магазині ми з чоловіком купили двох сукулентів, яких назвали Абраша та Мойша. 

Перші історії з "одеського дворика" були усні. Коли мій чоловік повертався з роботи, я розважала його "свіжими плітками", які складала під час його відсутності. В моїх розповідях Беня, Абраша та Мойша розмовляли, лаялись та обговорювали свої рослинні проблеми. 

Одного вечора мій чоловік запропонував записувати історії. Так з'явився "квітковий одеський дворик". Згодом мешканців у дворику ставало більше. Вони одружувалися, розлучалися, переїжджали й, навіть гинули... Загалом, все як і у звичайних людей…

Запрошую вас, почитати одеські плітки… з дворику домашніх рослин.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше