Глава 37

— Отже, тебе можна привітати з закриттям справи, — голограма Префекта відсалютувала келихом вина.

Стікс усміхнувся:

— Майже. Я стер із пам’яті Айни все, що стосується бранця, як ви й просили. Сподіваюся, з Фрейраном усе гаразд і він не дуже злий на мене за затримку.

— Він зажадав десять дівчат із найкращого агентства Європи. Для реабілітації. Й особливо наполягав, щоб вартість їхнього утримання списали з твого рахунку.

Стікс хрипко розреготався:

— І чому я не здивований? А як ваші успіхи? Ви обіцяли з’ясувати, як насправді загинула сім’я моєї хане. Це дійсно був хтось із наших?

Він напружився в очікуванні відповіді.

Але Префект похитав головою:

— Іноді нещасний випадок — це просто нещасний випадок.

— Ви впевнені, шиссаре?

— Абсолютно. Помилки не може бути. Я наказав підняти всі архіви. Вибух побутового газу.

— Ось воно як…

Стікс перевів погляд на інший екран, який транслював каюту, а точніше, Айну, яка лежала на ліжку догори попою і з розумним виглядом покусувала кінчик стилуса. Дівчина вже вп’яте намагалася пройти тест на знання есуарі.

— Отже, він просто використовував її, — процідив елогім, стискаючи кулаки. — Маніпулював її почуттями…

— Заспокойся, Стіксе, — у його думки вгвинтився голос Префекта. — Ти ж поквитався з ним. Норд отримав, на що заслужив, Конфронт обезголовлений.

— Боюся, що це не так.

Стікс підвів голову й подивився Префекту в очі. Той старанно вичікував майже хвилину й тільки потім, приховуючи полегшення, вдав, що струшує з рукава невидиму смітинку. Навіть через екран монітора відчувалася мертва аура Третього Лорда.

— В якому сенсі?

— В прямому. Схоже, Норд став кісткою, яку жбурнув нам справжній натхненник Конфронта. Ми знищили одну Базу, але зі звіту Шентара слідує, що таких Баз не менш десяти на всьому континенті. Зараз фарги готуються до влиття. Вивчають, яких членів найпростіше замінити.

— Але це більше не твоя справа, чи не так? — примружився Префект.

— Не моя, — осміхнувся Стікс.

— І кого ж нам очікувати цього разу?

Осмішка Лорда Смерті стала ширшою:

— Підозрюю, Другий Лорд уже на Землі. Недарма ж Кесар відкликав мене так раптово.

— Другий Лорд? — від такого повідомлення Префект навіть підвівся. — Божевільний Сліпець? Ти не жартуєш?.. Ні, не жартуєш…

Він впав назад у крісло й одним ковтком спорожнив келих.

— Тільки Аїда мені тут бракувало, — пробуркотів, хапаючись за голову. — Він же маніяк!

— Не більше, ніж я, — усе ще осміхаючись, зауважив Стікс. — Але в одному ви маєте рацію. Він набагато сильніший і небезпечніший від мене. Будьте з ним обережними.

***

Айна відкинула обридлий планшет, перекинулася на спину і втупилася в куполоподібну стелю каюти.

— Нува Хассель! — миттю відреагував Лінк. — Ви не завершили завдання.

— Відчепись, я втомилася! — буркнула вона. — І годі називати мене так.

— Моя програма…

— Р-р-р!

Схопивши подушку, Айна запустила нею в найближчий миготливий вогник.

Лінк миттю замовк. А дівчина, знову впавши на ліжко, видихнула.

Останні дні були схожими на казку. Вони зі Стіксом кохали одне одного, пізнавали, досліджували, вивчали…

Це було дивовижно, і хотілося, щоб диво тривало нескінченно. Але Айна знала, що так не буває. Життя вміє повертати з небес на землю.

Якоїсь миті й вона повернулася. Учора, коли випадково почула частину розмови. Стікс був у рубці й говорив із Префектом.

В Айни защеміло серце, коли вона зрозуміла, про що йде мова.

Про неї.

Про її сім’ю.

Про те, як цієї сім'ї не стало.

Боячись, що її знайдуть, вона прошмигнула в спальну каюту, зачинилася в душовій, пустила воду — неоціненне багатство для крихітної космічної яхти — і довгий час сиділа там, зіщулившись у грудку й переосмислюючи почуте.

Отже, звіт пожежників не брехав. Це дійсно був банальний нещасний випадок. А брехали ті, хто прийшов на попелище підтримати її.

Філ, Сем, Розі, Малена й сотні інших. Вони весь час їй брехали. Усе, у що вона вірила, усе, до чого прагнула, виявилося брехнею.

Вона не хотіла про це думати, але…

Світ людей на перевірку виявився не таким уже й хорошим. Може, йому і справді потрібні елогіми, щоб стати трохи добрішим?

Вона стільки років вчилася їх ненавидіти…

І даремно.

— Айно? Ти плачеш?

Стривожений голос Стікса змусив її отямитися. Вона швидко витерла очі й усміхнулася йому:

— Пробач, не помітила, як ти ввійшов.

— Що сталося? — він сів поруч і притягнув її до себе. — Лінк образив?

— Ні, — вона розсміялася. — Просто смітинка потрапила в око.

— Ну, якщо з тобою все гаразд, тоді підводься.

— Куди?

— Хочу дещо тобі показати. Але спочатку заплющ очі й пообіцяй, що не розплющиш, поки я не дозволю.

Він сказав це без тіні усмішки й дивився так серйозно, що Айна зрозуміла: для нього дуже важливо, щоб вона довірилася. Але чи готова вона до цього, або всередині все ще сидить ненависть до його роду?

Навіть якщо Конфронт її використав. Навіть якщо брехали на кожному кроці й хотіли вбити. Конфронт — не все людство. А вона мріяла не тільки помститися за смерть батьків, а і про іншу долю для рідної планети.

Може, саме зараз Стікс пропонує їй такий шанс? Заплющити очі, довіритися його рукам, піти з ним туди, куди хоче він, без тіні сумнівів…

Спробувати пізнати його расу зсередини й побачити людство очима елогімів. Зрозуміти хоча б для себе, чи зможуть ці два світи ужитися…

Якщо вона з доброї волі стала хане, отже, має бути інший шлях.

— Обіцяю! — шепнула, приймаючи рішення.

Не вагаючись, вклала пальці в його долоню й заплющила очі.

Не розплющувала весь час, поки він ніс її на руках. Але ось Стікс обережно поставив її на підлогу, обійняв позаду за плечі й хрипко сказав: