Глава 34

Зустрічатися з мсьє Нордом в Айни не було жодного бажання. До того ж вона пам’ятала, що гібрид збирався використати її як живця, щоб заманити Стікса в пастку. І цей полонений елогім, судячи з усього, теж був такого роду живцем. Ймовірно, фарги вже давно розробляли план його порятунку, а тепер ще й із нею возяться.

Усе це промайнуло в її голові за секунду. Кивнувши, Айна впевнено попрямувала до отвору в стіні:

— Я йду. Але ви мені все поясніть!

Слідом за дивними провідниками вона пірнула у вентиляційну шахту. Це була широка труба з іржавими стінками. З одного боку на ній розташовувалися скоби для ремонтників, а десь нагорі завмерли гігантські лопаті вентилятора, здатні розмолоти людське тіло в кривавий фарш.

Підіймалися довго. Попри нелюдську спритність фаргів і елогіма. І мовчки. Тільки пройшовши третій за рахунком, й останній вентилятор, Лінда заговорила. Коротко й по суті, тому що на довгі розмови й введення в історію часу не було.

— Ми метаморфи. Можемо набувати вигляду будь-якої живої істоти, достатньо доторкнутися до об’єкта і скопіювати його клітинну структуру. Ми проникли у ваше суспільство задовго до того, як елогіми розкрили себе. Ми стежили за вами, вивчали, збирали інформацію…

— Шпигували, — підсумувала Айна, підіймаючись слідом за нею.

— Фарг означає шпигун. Також ми ті, кого ви називаєте телепатами. Вміємо передавати думки, контролювати чужий розум і тіло.

— Я помітила. І скільки вас тут, на Базі?

— Небагато. Ми з Райном, Ів і ще двоє. Один із них зараз переказує, що Норд готує пастку. Нас чекатимуть нагорі, щоб убити.

— І ти так спокійно говориш про це?!

— Ми вміємо контролювати свої емоції. Це запорука стабільності колективного розуму, коли мова йде про виживання раси.

— Колективний розум?

Думаючи, що почулося, Айна задерла голову, щоб побачити обличчя Лінди. Але та дивилася вгору на Райна, який швидко віддалявся. Ще вище, не затримуючись ні на секунду, дерся елогім.

— Так. Усі наші розуми з’єднані між собою ментальною павутиною. Це дозволяє нам миттєво обмінюватися інформацією.

— І весь цей час ви були тут, на Землі… А Норд знає про вас?

— Тепер уже так.

Над головою з'явилося тьмяне світло. Тунель упирався в товсту металеву решітку, у якій застрягли шмаття сміття.

Елогім дістався до неї першим. Вирвав, не докладаючи особливих зусиль, і відкинув на кілька метрів, а потім вискочив сам. Завмер, вдихаючи повітря свободи, і раптом посміхнувся, шкірячи ікла.

На них уже чекали.

— Так-так-так, — з темряви виступив мсьє Норд, і миттю всім периметром спалахнули ліхтарі, освітивши невеликий майданчик. З трьох боків до нього прилягали полишені будинки, а з четвертого була решітка, за якою виднівся пустельний берег. — Хочете піти, не попрощавшись? Як неввічливо.

Він глузував, твердо переконаний у своїх силах. Знав, що зможе впоратися з ослабленим бранцем, а вже фарги для нього не суперники, так само як люди для елогімів. Можливо, якби полонений не був таким змученим тортурами й відсутністю енергетичного підживлення, він би зміг протистояти гібриду на рівних, але тільки не цього разу.

— Гр-ршарх! — виплюнув елогім.

Айна вибралася із шахти останньою. Встигла побачити й Норда в довгому шкіряному плащі, поли якого розвівалися, й озброєний натовп суворих чоловіків у нього за спиною. Їй навіть здалося, що в цьому натовпі вона помітила похмурого Філа.

«Залишайся позаду, — наказав Ів. — Райн і Лінда захистять тебе».

Обоє фаргів миттю відступили до неї, прикриваючи власними тілами. Тільки елогім залишився стояти попереду, спиною до Айни, в абсолютно розслабленій позі. Ніби все, що відбувалося, його не обходило.

— А, мадемуазель Дев'ярі, — знущальним тоном протягнув гібрид, переводячи погляд на неї, — не дуже приємно бачити вас тут. Я-то думав, що ви розумна дівчина і зможете обрати правильний шлях. Втім, ви зробили все, що від вас було потрібно.

— Що? — насупилася Айна. — Про що ви?

Але замість відповіді Норд коротко крикнув:

— Взяти їх!

І натовп кинувся на трьох втікачів, у той час, як сам гібрид раптом зник. Просто випарувався в повітрі на частку секунди пізніше, ніж елогім. Щоб за мить зіткнутися з ним на шаленій швидкості й зійтися в стрімкій сутичці.

— Ліндо, уводь хане! — крикнув Райн і для чогось виставив руки вперед. — Я їх затримаю. Протримаєтеся, поки лорд Стікс не прийде.

— Біжимо! — Лінда схопила Айну за руку і з нелюдською силою потягнула вперед, у темряву, геть від вогнів.

— Що він збирається робити? — Айна озирнулася на хлопця.

Дивно, але бігти було легко. Ніби в тілі увімкнулися особливі механізми, про які вона раніше навіть не підозрювала.

Кілька людей кинулися було за ними, але раптово закрутилися на місці, втративши орієнтацію. Зброя випала з їхніх рук, не заподіявши жодної шкоди.

— Те, що сказав. Нас занадто мало, щоб узяти всю юрбу під контроль, але Райн та Ів зможуть тимчасово дезорієнтувати людей. Це дасть нам час піти.

Не гаючи часу, вони пірнули в темний прохід між двома похиленими будинками.

— А елогім? Він впорається з месьє Нордом?

— Ні, тільки затримає його. У цьому гібриді занадто багато від тенганарців. Тільки Лорд Смерті зможе його знешкодити.

— Стікс? Він прийде?

— Він уже тут!

Лінда різко зупинилася, так, що Айна ледь не ткнулася носом їй у спину, і вказала пальцем вгору. Падаючи, болід прокреслив у нічному небі яскраву смугу, спалахнув білою зіркою і зник десь із боку моря.

— Тепер ти в безпеці, — усміхнулася Лінда і з полегшеним зітханням прихилилася до шорсткої стіни. — Тепер ми всі в безпеці.

І справді. Галас на площі різко стих. Запала тривожна тиша, від якої тіло Айни покрилося сиротами.

Щойно за спиною лунали крики, постріли й звуки ударів, а тепер стало чути, як вітер шелестить сміттям у підворіттях і як поскрипують старі паркани.