Глава 32

Поверхня столу була підійнята під кутом сорок п’ять градусів і повернута до оглядового вікна. Тож Айна могла в усіх подробицях розгледіти бранця. Він був повністю оголеним, якщо не брати до уваги вузької ганчірки, що прикривала його стегна, і кляпа, що затуляв рот. Криво обрізане брудне волосся впало йому на обличчя. З-під пасм блищали очі — темні, заворожливі, лячні навіть з такої відстані.

— Чому в нього кляп? — хрипко пробуркотіла дівчина.

— Це міра безпеки, — пояснив Брик. — Поки він мовчить, його мана не діє.

— А як же аура? Нас вчили, що вже самою своєю присутністю елогім викликає потяг.

— Ця теорія вже застаріла. Останні дослідження довели, що вся річ в голосі. Ми чуємо не вухами, а мозком. Голосові зв’язки елогімів влаштовані не так, як у нас. Усі звуки трансформуються в електричні імпульси, а потім передаються слуховим нервом. Але тембр елогімів має особливі нотки, що викликають непереборний потяг, і починається він саме з мозку.

— Отже, поки його рот закритий, він безпечний?

— Все вірно.

Оглянувши елогіма, Айна підвела погляд на його обличчя й раптом зрозуміла, що він теж її розглядає. Ця новина неприємно кольнула.

— Він бачить нас?

— Ні, це виключено. Скло одностороннє.

— А що він бачить?     

— З того боку — це просто дзеркало.

— А він може відчути, що ми дивимося на нього?

Брик окинув її довгим задумливим поглядом і промовив:

— Не думаю. Ми екранували стіни всередині камери.

Але Айну не відпускало дивне відчуття. Вона відчувала на собі погляд елогіма. Розфокусований, безтямний. У ньому не було й натяку на розум. Він байдуже блукав її обличчям, залишаючи холодний слід, поки не зіткнувся з її очима.

Айну немов вдарили під дих.

В очах полоненого з’явилося усвідомлення. Елогім сіпнувся в путах. Крізь кляп пролунало глухе гарчання, й Айна рефлекторно відсахнулася.

Налетіла на Філа, що стояв за спиною, і відчула, як руки хлопця притискають її до грудей.

Елогім продовжував дивитися, утримуючи її погляд. І тепер його власні очі не здавалися позбавленими розуму. О ні, розум там був. Тільки не людський. Розум звіра, холодний і чіпкий.

Шумно видихнувши, вона спробувала звільнитися з обіймів Філіпа, але той тільки міцніше стиснув руки.

— Пусти, — кинула різкіше, ніж збиралася.

Погляд елогіма виводив із рівноваги.

— Ти чому так рознервувалася? — здивувався хлопець, розвертаючи її до себе обличчям. — Чому злякалася?

Сказати їм, що елогім її бачить? Або нехай не бачить, але відчуває?

З глибини підсвідомості прийшла потрібна відповідь: не варто. Не варто розкривати свої карти. Вона тут не за цим.

— Я не злякалася, — відрубала Айна, дивлячись в очі колишнього друга. — Але мені неприємно дивитися на те, що ви зробили з полоненим.

— Він елогім! — виправив Брик, примружившись.

— Ага, — реготнув Філ. — Закон про права людини на нього не поширюється.

— Це бридко, — процідила дівчина.

Вона знову спробувала викрутитися з рук Філіпа, і знову без успіху.

— Та пусти вже! — гаркнула.

Долоня хлопця ніби ненароком торкнулася її грудей. І стиснулася.

Спрацював рефлекс. Айна не встигла навіть зрозуміти, як це сталося. Тіло просто від'єдналося від мозку й діяло саме. Ковзнуло вужем, провело бездоганний захват, вивернулося — й ось уже Філ лежить на підлозі, скорчившись і глухо виючи. А його права рука вигнута під неприродним кутом.

— Філ?! — у повній розгубленості Айна втупилася в нього. Останні дві секунди минули для неї, як уві сні. — Пробач, я… я не хотіла… Нумо погляну…

Потягнулася до плеча, за яке він тримався.

— Не чіпай! — хлопець завив у повний голос. — Брик, прибери її від мене!

— Ходімо, — пальці Брика залізною хваткою стиснули лікоть Айни. — Вам час повертатися.

— Я не хотіла, — пробуркотіла вона, дозволяючи себе відвести. — З ним же все буде добре?

— Суглоб вправимо. Але спритно ви його, — він усміхнувся й окинув її оцінювальним поглядом. — Ніколи не бачив такого нападу. Де ви йому навчилися?

— В Ермені, — машинально буркнула дівчина.

Назустріч уже йшла офіцер Деніес, запитально підійнявши брови, а до Філа поспішали кілька чоловіків у лабораторних халатах. Вони пройшли повз Айну, і дівчина озирнулася їм услід. Помітила Філа, який сидів на підлозі, колишучи вивихнуту руку, ковзнула поглядом по знову потемнілому оглядовому вікну — і всередині щось здригнулося. Ніби невидимі пальці зачепили натягнуту струну.

— Що сталося? — голос Деніес повернув до реальності. — Ти зблідла. Погано почуваєшся?

— Ні, — Айна на мить заплющила очі. — Все нормально.

— Ну, якщо нормально, тоді ходімо.

Похапцем попрощавшись із Бриком, Айна вхопила тепер значно легший візок і попрямувала до ліфта.

— Що там із тим хлопцем? — нагнала Деніес. — Кажуть, ти йому руку мало не зламала. Мацав, чи що?

— Не зовсім, — пробуркотіла Айна, відводячи погляд.

— Ви ж начебто до Бази були знайомими?

Вона кивнула, не знаючи, як здихатися цих запитань. Але офіцер, схоже, відступати не збиралася.

Двері ліфта відчинилися, Айна вкотила візок і розвернулася обличчям до входу. Деніес стала поруч і підморгнула:

— А він нічого такий. І дивиться на тебе з чоловічим інтересом.

— Що? — Айна кинула в її бік швидкий погляд.

— А то ти не помічаєш? — гмикнула офіцер.

— Ми просто друзі. Між нами нічого немає.

— Ну так, так я й повірила. Можеш розповісти це комусь ще, а в мене око спритне. Я відразу бачу, коли мужик мене хоче. Так ось, це хлопець хоче тебе.

***

Айні стало ніяково від того, що Софі з таким завзяттям взялася обговорювати її стосунки з Філом. Тому вона обережно згадала про Іва, сподіваючись, що офіцер не помітить підступ.

— А, ти про того хлопця? — насупилася Деніес. — Мені не подобається, що він нишпорить всюди й всюди пхає свого носа. Естер пускає його на кухню, каже, що їй шкода дивитися на бідолаху. Але в мене від цього пацана мурашки шкірою.